– Що, що? – перепитав Морський Пес, та, перш ніж Барбі встиг повторити, величенький гайворон ринув униз із висоти п’ятдесяти футів. Ударився він об ніщо – абсолютно нічого там не було видно – і впав на землю неподалік від чайки.
Морський Пес спитав:
– Ти це бачив?
Барбі кивнув, відтак показав на смугу палаючого сіна ліворуч себе. Звідти, та ще від кількох ділянок сухої трави правобіч дороги здіймалися стовпи густого чорного диму, поєднуючись угорі з димом від розкиданих шматків «Сенеки», але вогонь не ширився; напередодні пройшов сильний дощ і трава залишалася ще доволі сирою. Вже удача, бо інакше пожежа зараз розповзалася б в обох напрямках.
– А оце ти бачиш? – запитав Барбі в Морського Пса.
– Щоб мені всратися! – видихнув Морський Пес після довгенького споглядання. Вогонь уже випалив шматок розміром із шістдесят квадратних футів і, рухаючись вперед, дійшов майже до того місця, де стояли один проти одного й балакали Барбі з Морським Псом. Але вже звідти вогонь починав розповзатися – на захід, до узбіччя траси, та на схід, вклинюючись у невеличке, акри з чотири, пасовисько якогось фермера-молочаря – і то не уривчасто, не так, як зазвичай поширюється степова пожежа, коли якісь язики вогню вириваються наперед, а інші трохи відстають, а рівно, немов по лінійці.
З’явилася ще одна чайка, вона летіла в їхній бік, тільки тепер курсом із Мілла на Моттон.
– Дивись, – гукнув Морський Пес. – Дивися уважно на пташину.
– Може, з цією все буде гаразд, – задер голову Барбі, прикриваючи дашком долоні собі очі. – Може, ця штука, хтозна, що воно таке, не дає проходу тільки тим, котрі летять з півдня.
– Щось мало мені віриться, судячи з отого он розбитого літака, – не погодився Морський Пес. Голос у нього звучав зачудовано, як у людини, збентеженої до глибини душі.
Чайка-емігрантка врізалася в бар’єр і впала прямісінько на найбільший з уламків літака, що догоряв.
– Ходу нема в обох напрямках, – підсумував Морський Пес тоном людини, що отримала доказ на підтвердження свого стійкого, хоча не доведеного фактами переконання. – Це щось на кшталт силового поля, як у фільмі «Стар трюк»[31].
– «Трек», – виправив Барбі.
– Га?
– Ох, бля, – скрикнув Барбі, втупившись повз Морського Пса.
– Га? – Морський Пес кинув погляд через плече. – Ох ти ж, бля!
Наближався лісовоз. Великий, навантажений грубезними колодами явно понад дозволену норму. І мчав він зі швидкістю, також вищою за легальну. Барбі хотів було прикинути, який же гальмівний шлях може бути в такого бегемота, але годі було й намагатися.
Морський Пес рвонув до своєї «Тойоти», яку він був полишив косо стояти на білій роздільній смузі. Його побачив водій лісовоза – може, він був на пігулках, може, обдовбаний метом[32], може, просто юний, а відтак меткий аж