Барбі вже нікуди не біг, тільки стояв і дивився.
Морський Пес звівся на ноги, упав, ухопився за стовбур, що мало не вкоротив йому віку, і знову піднявся. Стояв похитуючись, із вибалушеними очима. Барбі рушив до нього, але не встиг зробити й десяти кроків, як наштовхнувся на якусь тверду, мов кам’яна стіна, перепону. Відхитнувся назад, відчувши, як щось тепле ринуло йому з носа, потекло по губах. Він провів рукою собі по обличчю, не ймучи віри власним очам, побачив повну жменю крові й витер долоню об сорочку.
Машини тепер прибували з обох напрямків – і з Моттона, і з Честер Мілла. Через луг, від фермерської садиби, що виднілася вдалині, бігли три, поки ще крихітні, людські фігури. Деякі з машин гуділи клаксонами, ніби таким чином можна вирішувати будь-які проблеми. Першим під’їхав автомобіль з боку Моттона і, не наближаючись до палаючого лісовоза, став на узбіччі. Звідти вилізли дві жінки, вони стояли і, прикриваючи собі долонями очі, дивилися на стовп диму.
– Бля, – подав голос Морський Пес. Промовив він це знічено, якось безвиразно. Він підійшов до Барбі через поле, оминувши по східній діагоналі палаючий лісовоз. Водій занадто перевантажив машину і мчав занадто швидко, подумалося Барбі. Але поховальне вогнище принаймні він отримав варте справжнього вікінга. – Ти бачив, де встряла та колода? Мене ледь не прибило. Могло розчавити, як ту комаху.
– У тебе є мобільник? – Барбі довелося прокричати ці слова, щоб бути почутим крізь тріск палаючого тягача.
– У машині, – відповів Морський Пес. – Можу пошукати, якщо хочеш.
– Ні, зачекай, – зупинив його Барбі. З раптовим полегшенням він подумав, що все це може бути сном, ірраціональним кошмаром з отих, де їзда на велосипеді під водою або патякання про власне сексуальне життя мовою, якої ти ніколи не вивчав, здається цілком буденною справою.
Першим, хто прибув до бар’єра з його боку, виявився опецькуватий чоловік за кермом старого пікапа «GMC»[34]. Барбі знав його по «Троянді-Шипшині»: Ерні Келверт, колишній директор «Фуд-Сіті», тепер на пенсії. Ерні дивився на палаючу посеред дороги хуру широко розплющеними очима, тримаючи при цім у руці мобільний телефон і щось у нього захоплено коментуючи. Барбі його ледь чув крізь ревіння пожираючого лісовоз вогню, хоча розібрав фразу «виглядає вельми кепсько» і здогадався, що Ерні розмовляє з поліцією. Або з пожежниками. Якщо це він із пожежниками, то Барбі сподівався, що бригада прибуде з Касл Рока. Скромна пожежна дільниця Честер Мілла мала кілька машин, але якщо вони сюди й приїдуть, гадав Барбі, то найбільше, що можуть зробити, це вгамувати тліючу траву, яка ледь жевріла й сама собою вже майже погасла. Палаючий лісовоз був зовсім поряд, але Барбі не вірилося, що їм вдасться до нього дістатися.
«Це сон, – запевнив він себе. – Якщо повторювати собі, що це сон, якось можна ще діяти».
До двох жінок з боку Моттона додалося з півдесятка чоловіків, котрі також дивилися, прикриваючи собі