України корінь.
Народе мій, ти необачний часто,
Хоч час настав, щоб ти уже прозрів.
Якщо бажаєш ти дійти до щастя,
То не бери сліпих поводирів.
Про минуле з поглядом на сучасне
Батьку-отамане, де ти забарився?
Не минай в дорозі рідного коша,
Бо без тебе, батьку, похмурніли лиця,
Бо без тебе може зогнисти душа.
Хлопці у зневірі опускають руки,
Спину нахиляє кривда та біда.
Забувають мову кручені онуки,
І панує всюди грошова орда.
Стали ми байдужі, стали в герці кволі.
Той продатись може, хто живе в нужді.
Бусурманські коні топчуть жито в полі,
А на трон все лізуть зганьблені вожді.
Лижемо чужинцям ми смердючі п’яти,
Щоб зміняти волю на липкий п’ятак.
І, сльозу сховавши, промовляє мати,
Промовля Вкраїна: Що ж ви, діти, так!?
Я ж вас научала, щиро вас благала:
Не продайте честі, волю бороніть.
Чом, пани-паночки, вам грошей все мало?
Чому вашу совість замінила гидь?
Як же поєднати (хто сказати може?) —
Мурувать палац свій і державний дім?
Ой, знялись високі панські огорожі,
Батьку-отамане, у краю твоїм.
Стверджуватись в світі нам дано востаннє,
Щоби не хилити в кривді голови…
Батьку-отамане, з нашого чекання
Ти прийди і правду нашу оживи.
Не відійшли ми від тривоги,
Хоч нам не суперечив Бог.
У нас до волі всі дороги,
Застелені з одних тривог.
Сліз розпачу вже повен глечик,
Згубився смолоскип мети.
У повсякденних суперечках
Себе не можем віднайти.
Невже дурніші ми за інших,
Невже Господь кебет не дав?
Невже, невже той долар грішний
Зробив бедлам із наших лав?
Ми всі кричали і клялися,
Що оживе людська душа.
Замулилася слів криниця,
Бо там вода – немов іржа.
А хтось накравсь й не хоче знати
Про біди болісні земні.
Діждуться грішники розплати?
Діждуться вироку?.. Чи ні?
Чого у дзвони б’є омана,
Сховавши Божу благодать?
Болять мені оці питання —
Ой, як розпечено болять.
Коли у серці поклик журавлиний
І втома ріже зморшкою чоло,
Я добре знаю – є одна-єдина,
Що не сховає рук своїх тепло.
Коли далеко – знов до тебе лину,
Спішу до тебе, як весняний птах,
Бо, де б не був я, – ти одна-єдина,
В моїм мовчанні і моїх словах.
Коли день світить, як рясна калина,
І зерна мрії падають в ріллю,
Я свято вірю – є одна-єдина,
З якою сонце й хмари розділю.
Одна-єдина на білім світі,
З твого імення сонце світить.
Одна-єдина, одна-єдина,
Моя