Ой, скільки ще колючих кривд
Заглядує в селянську шибку.
Ми від землі… Зерно посій —
Зійде густими колосками.
А чим віддячили ми їй?
Пустими, прісними словами.
Ми засівали ниву злом,
Хотіли ж буть добром багаті…
Перед землею і селом
Усі ми гірко винуваті.
Тече річка. Хвиля біла
Човника трима…
Закопали, затруїли —
Річечки нема.
Забажалось панству гратись —
Рили, мов кроти.
На намулі – вже палаци…
Господи, прости.
Живе душа передчуттями,
Пашить передчуттями змін…
Дзвіниця неба вже над нами
Розносить малиновий дзвін.
Береться на ласкаві весни,
На ніжність, вроду і добро.
Й надія, що від льоду скресла,
Шукає висохле перо,
У синь вмочає барвінкову,
Тремтячу руку підганя,
Щоб записать неждане слово
На чистому папері дня.
Час сонячні вставляє рами,
Вікно відчиненим трима…
Живе душа передчуттями,
Яким ще імені нема.
Удосконалюйся… Хоч волі треба й духу.
Ти правду у порадники бери,
Що перед злом не зніме капелюха,
Перед нахабою не схилить голови.
Міняй себе – я повторюся знову,
Але одвічних не міняй ознак,
Щоб не купитись на єлейне слово
І не продатись за липкий п’ятак.
Хоч не підвладні точним розрахункам
Життєвих доль таємні рубежі,
Та горе інших, інших біль і мука
Для тебе теж хай будуть не чужі.
Не розкриши душі природну цільність
В дні сумнівів й години суєти.
Людське в людині – це найвища цінність,
І дар цей треба всім нам берегти.
Перевелись у селах пастухи.
Нема корів – невигідно тримати.
І щезли вигони… Одні лиш лопухи
Крадуться, як загарбники до хати.
Підперта клуня скрученим кілком,
Нема худоби, лише жмут соломи.
…Та хата пахне теплим молоком —
Це із дитинства залишився спомин.
Силкуюсь виправдать себе
Перед минулим і сучасним,
Та сумнів по душі шкребе
І гіркота приходить часто.
У правди голос не глухий —
До нього пам’яттю торкаюсь…
Не знаю, за які гріхи,
Але я каюсь, каюсь, каюсь.
Печена картопле,
Хочу я до тебе
Слово прихилити
Щирої подяки.
В полі чи у лісі
Під вечірнім небом
Без хлібця і сала
Їв тебе зі смаком.
Печена картопля —
Із димком багаття,
З тихою зорею,
Що згасає пізно.
У гурті з тобою
Сказано