У жодному випадку за цією ідеєю не проглядав ентузіазм антигуманізму. Апологія будь-якої однобічності Яновському не властива. Метафізика цілісності, прихильником якої він був із самого початку, виводила його на ідею часу як тривалості, згідно з якою кожна мить сучасності є точкою співіснування минулого й майбутнього в їх цілокупності. Звідси виразний мотив пророцтва, який пронизує твори письменника. Візьмімо передбачення художником з оповідання «В листопаді» (1925) руйнування церков як державної політики в країні більшовиків, оголошення як факту воєн 1940-х років у романі «Майстер корабля» (1928), ототожнення із пророками людей-творців революції, яким судилося пережити жах її термідоріанського переродження. Для них майбутнє не наступає, а вже існує, і його вміють бачити окремі особистості.
Справді фаустівське благоговіння перед точкою як абсолютною цілісністю зумовлює той факт, що Яновський постає не тільки майстром сюжетних конструкцій, але й майстром слова. В окремих випадках конструктивним принципом його твору обране дослідження долі назви-імені. Як ось в оповіданні «Роман Ma» (1925), сенс якого автор, сформований тактикою Вольтера – тактикою людини, яка стурбована долею своїх ідей, перспективою їх рецепції іншими, – декодує у такий спосіб: «Я хочу додивитися в слові, яке стоїть назвою, нових розумінь, нового змісту».[50] У такий спосіб Яновський підносив слово над людською екзистенцією, розумів його як мета-первінь, що дістає оновлення в динамічному потоці життя. До того ж, наповнюючи оповідання метатекстуальними точками, письменник відзначає: «…Слово Ma – для мене символ жінки».[51] Так задавалося багатоаспектне поетичне відстеження історії людини періоду громадянської війни 1918–1920 років: її життєвий простір окреслювався метафізичною енергією слова, його метафізичним значенням, які за нових історичних обставин проявляли себе в нових формах. Для кожного, хто обізнаний з мальстремом метафізичних шукань першої чверті XX століття, Яновський виконав прозору операцію: звернувся до слова, яке, за Вільгельмом Вундтом, могло з'явитися на найнижчій стадії формування мови, – до мови коренів, де прості, односкладові слова наділені самостійним значенням, до того ж водночас позначають і сам предмет, і його дію, і його якості. Механізм рецепції слова, окреслений Яновським як символізація, дозволяє вести мову про акцептацію ним слова в аспекті психолінгвістики, де слово – образ, що має певне значення, і, народжене в потоці асоціативного мислення на стадії обмежених предметних уявлень, продовжує асоціативне життя навіть у період уявлень абстрактно-понятійних, лише конкретизм архаїчної людини, яка ототожнювала його з певним об'єктом, усувається абстрагуванням людини XX століття, яка бачить у слові знак, що виступає замість об'єкта. Слово «символ», яким оперує письменник, містить ще один, сформований у глибинах пізнання сенс: він уміщує парадоксальну єдність протилежностей. Відтак