Чотири шаблі (збірник). Юрій Яновський

традиції, дозволяє вести мову про прихильність Яновського до інтегрального досвіду наділяти штучно сформовану, мистецьку дійсність такими ж впливовими можливостями, як і дійсність реальна. Органічність прочитання письменника вказує на необхідність включення до нього не тільки російського формалізму та акцентованого в нім прийому «остранения» («учуднення», «одивнення») Віктора Шкловського, але перш за все романтизму й експресіонізму, які в естетичних шуканнях 1920-х досить часто постають або тожсамістю, або гомогенними типами світовідчуття на тій підставі, що експресіонізм існує до експресіонізму та поза експресіонізмом[44] (це, ймовірно, й дозволяє Яновському вести мову про «у-експресіонізм», себто «універсальний експресіонізм»). Отож мистецтво активного пізнання та формування життя твориться Яновським на межі найперше романтичної поетики «приємним чином робити речі дивними, робити їх чужими і в той же час знайомими й притягальними»[45] та експресіоністської поетики нехтування «опорою речей».[46]

      Однак новаторські шукання письменника спрямовують його до ідеї зображення дійсності в її інакшості, в її відчуженні від життя шляхом трансформації його у формулу, яка має висвітлити саму сутність життя, що обстоював у своєму філософському театрі Лесь Курбас (разом із відомим режисером вони працюють у ВУФКУ: там Яновський упродовж 1925–1927 років займає посаду редактора та головного редактора Одеської кінофабрики). Естетика перетворення з телеологією сутнісного бачення відомого режисера чи не найбільш проявлена в оповіданні «Мамутові бивні» (1924). Справді реальна подія – віднайдення кісток мамонта під час зйомок фільму про Трипільську трагедію – потрапляє у складний механізм створення штучної форми для пореволюційної історії, а відтак для пізнання її сенсу. Антиміметичності зображення письменник досягає справжньою амальгамою прийомів: напливу архаїчного світу й переходової доби, перетину найрізноманітніших наративних практик, де автор водночас постає і учасником подій, і їх коментатором, що займає різні точки споглядання (він стоїть перед об'єктом і перебуває над об'єктом) тощо.

      Однак безсумнівно сферичною виглядає підкреслена мистецька версія архаїчного світу: вбивство дикунами мамонта дістає форму оперети. Цей справді «дикий спектакль», що виконує архітектонічну функцію обрамлення, є сутнісною формулою і подій пореволюційного села, і всієї історії людства. «Варварський театр» – точка прояву бездоганної моделі світу, вибудуваної первісною людиною. Бездоганної з тієї причини, що, незважаючи на свою грубість і позірну примітивність, вона включає пряму залежність можливості життя від його пізнання. Світова й вітчизняна наука 1920-х досить часто пов'язує канон варварської логіки з ідеєю симпатичного зв'язку всього живого, за якою життя одиниці залежить від її причетності до континууму живих, а живий Всесвіт зобов'язаний своїм існуванням життєвій силі окремих створінь. Учені ведуть мову про доанімічне – аніматичне – світовідчуття