– Ну? – питально глянула Маша на Варю.
– Шо «ну»?
– Як він тобі?
– Господи, Мань, ти так питаєш, наче хахаля мені шукаєш.
– Та ні, просто…
– Ну що, хороший хлопчик…
– А взагалі?
– Невже ти думаєш, що цей малий може подобатися мені як чоловік?
І вони разом приснули суто дівочим, зрозумілим лише їм одним сміхом.
Зайшла Фріда Яківна. З її чорних глибоких зморшок викотилися дві кульки вологих очей.
– Ще одного мужчину привели? – жартівливо, але з серйозною претензією промовила вона.
– Яківна, йди читай.
– Я вже дочитала, – хитро прохрипіла вона й похитала не то головою, не то всім своїм тулубом, неначе радянський Вінні-пух.
– Дати ще книжку?
– В мене є. Навіщо ви привели ще одного мужчину? Для мене?
Вона важко опустилася на диван, заскрипіла й видавила вже давно заготовлену по звичайному старечому шаблону фразу. Але фраза була настільки сповнена самоіронії, що не викликати поваги до старої просто не могла.
– Поки я жива, я хочу від життя отримувати сповна, а ви – лише дві ідіотки. У вашому віці я вже стільки пережила…
– Ми це знаємо, – сказала Маша, – ви це вже говорили не один раз.
– В мене був роман з Олександром Петровичем.
– Ми і це знаємо.
– А Льова Б…
– Бла-бла-бла, Яківна. Звідки ти знаєш, можливо ми і є майбутні Льови Б., Шагали та… – Маша намагалася підібрати ще одне гучне ім’я для повноти картини, але розумовий вакуум не дав змоги договорити.
– Довженки, – додала Варя.
– Як варіант, – поскрипіла Яківна. – Тільки у той час, коли я дружила з Олександром Петровичем, він уже був ДОВЖЕНКОМ з великої літери. Мовчу вже про Б… Той завжди виділявся одержимістю до вільнодумства та незалежності! А потім війна, і… – вона важко зітхнула.
– Я все це знаю, ба, – занервувала Маша. – Іди читай.
Поскрипуючи й видаючи насмішкуваті звуки, Фріда Яківна подалася до своєї кімнати.
На вулиці загримало, а по вікну забарабанив дрібний, але настирливий дощ.
У Маші вдома я був постійним гостем. Зазвичай я телефонував, казав, що скоро буду, і вони були завжди раді мене бачити.
Це був будинок Маші. Колись в ньому мешкала її бабуся з матір’ю, але три роки тому бабуся померла від важкої форми бронхіальної астми, яка мучила її ще з дитинства. Маша залишилася з Фрідою Яківною. А згодом до них підселилася Варя. Як виявилося, вони були подружками ще з дитинства, разом навчалися у школі, разом вчилися в академії, разом недосипали, недоїдали, складали іспити, якийсь час намагалися виставлятися, жили майже впроголодь. Одежу купували на секондах, музику у піратів, їжу на місцевому ринку. Пацани – Боб, Рамзес і Олег – колись були їхніми однокурсниками, а тепер просто хорошими друзями. Я теж став хорошим другом, принаймні з ними перестав поводитися