– Лише телевізор, – прошепотів Джон сам до себе. – Лише маленький телевізор.
Нога знову засмикалася, та він не завдав собі клопоту її приборкати. Його руки стискалися й розтискалися, а це вже було погано. Він мусив якось це припинити. На нього вже витріщалися люди. Батьки намагалися тримати дітей поближче до себе.
– Сер? – перед ним стояв Рендол, Джонів особистий продавець-консультант. На обличчі в нього застигла усмішка, яка б і лабрадора змусила завагатися. – Пробачте, що змусив чекати. – Рендол простягнув руку, неначе вважав, що Джону потрібна його допомога, щоб підвестися.
– Не треба, – сказав Джон, намагаючись бути ввічливим, і встав.
Відтак роззирнувся навколо, не розуміючи, що відбувається. Хлопець був до нього занадто люб’язний. Невже сталося щось? Хтось викликав поліцію?
– Можемо запропонувати вам один з цих телевізорів на вибір. – І Рендол повів його вглиб крамниці, де світилися великі екрани.
Джон зупинився перед телевізором, що здавався неосяжним, як екран у кінотеатрі. Телевізор був майже як він заввишки та вдвічі ширший.
Рендол узяв пульт керування, що за розмірами більше нагадував книжку.
– У цьому «Панасоніку» реалізовано прогресивну технологію глибокого чорного кольору, яка дає вам…
– Заждіть хвилинку. – Джон обійшов телевізор по колу. Завтовшки він був усього кілька дюймів. А ціна на ціннику змусила Джона розсміятися. – Я ж вам казав, скільки заробляю.
Рендол розплився в усмішці й ступив крок уперед, через що у Джона виникло бажання відступити назад. Але він стійко втримався на місці, й хлопець, притишивши голос, сказав:
– Ми з розумінням ставимося до того, що в деяких наших клієнтів є побічні джерела прибутку, про які вони не згадують у своїх заявах на отримання кредиту.
– Справді? – спитав Джон, розуміючи, що відбувається щось протизаконне, але не спроможний збагнути, що саме.
– Ваша кредитна історія… – Голос Рендола звучав трохи збентежено. – Ми отримали дані про ваші кредитні картки.
– Які кредитні картки? – спитав Джон.
Та в нього навіть клятого поточного рахунку не було.
– За це не хвилюйтеся. – Рендол поплескав Джона по плечу, наче вони були давніми приятелями.
– Які кредитні картки? – повторив Джон.
М’язам у руці кортіло скинути хлопцеву руку з плеча. Він терпіти не міг визнавати, що чогось не знає. Перебування в пітьмі робило його вразливим.
Нарешті Рендол прийняв руку.
– Послухайте, – сказав він. – Нічого такого в цьому немає. Просто платіть, до іншого нам байдуже. Ми нікому не повідомимо, якщо, звісно, ви платити не перестанете.
Джон схрестив руки на грудях, хоч і знав, що в очах інших людей це робить його більшим, загрозливішим.
– Слухайте, –