Роман про людське призначення. Емма Андієвська

незрівняно променисту Марійку, біля якої світ стає кращим, людина значущішою й світлішою?), та Перекотигора затявся, не виключене ще й тому, що йому досі надто легко давалися перемоги (нема ради, красень!), і лише Христя, одразу допустивши його до ліжка, так само відразу по-чоловічому відкинула коротко ощасливленого, вислизнувши з-під його волі (бож чи не на другий день Перекотигора кляв усе на світі, а найлютіше Христю, що мало не в його присутності злигалася з плюгавеньким, як зігнута жердка, Влодком Мацюком, і це не давало Перекотигорі промитої води), змушуючи навіженого (а в які мишачі нори не заганяє чоловіка любов), замість більше часу присвячувати малярству, до якого мав не абияке покликання (це Федір не раз чув і від Петра Голика, і від Остапа Лісового, не кажучи вже про Крука та Гніздовського, коли останній приїздив з Америки показувати діапозитиви зі своїх по-китайському вивершених дереворитів), вдаватися до тих закутків свідомости, де на людину без надійного провідника чигає небезпека.

      Властиво, на перший погляд воно нібито й не містилося нічого загрозливого ні в поновному захопленні Перекотигори тантризмом, ні у відвідинах парапсихологічних доповідей (куди він затягнув був і Федора), де піддослідні медіюми самим поглядом згинали залізні дроти чи втримували в повітрі фунтові гирі, хоча того вечора Федір нібито не мав поворотного нападу тропічної хвороби, яка інколи в легкій формі поверталася до нього в поміркованіші широти, розщеплюючи навколишню дійсність на додаткові з’яви, – ні в знайомстві з новітніми Божими танечниками, що від удару звичайнісінької ложки об мідний чайник чи миску впадали в транс, звинніше від професійних циркачів годинами вивертаючи тіло з суглобів на славу Всевишнього, як вивертали хребти представники східніх культів, що підміновували римську імперію, яку через це й підкорили довготелесі варвари.

      Зрештою, хіба Перекотигора з не меншим запалом ще не так давно захоплювався генетикою (у Федора збереглося кілька тих малюнків, які йому подарував Перекотигора, бо решту він згодом понищив), вимальовуючи перед заціпенілим Федором, якому малярство завжди виповнювало киснем легені, теракотові кажаноподібні півонії завбільшки з відро для, як висловлювався тоді Перекотигора, хоч згодом він то все заперечував, кажучи, що то все Федорова вигадка, – ступінчастих палаців майбутнього, що його він, розкладаючи перед Федором метрові ґваші, доповнені для більшої наочності дротяно-мотузяними конструкціями, якими тоді під саму стелю було захаращене Перекотигорине житло, проектував у містах-хмаросягах, де серединою двосотого поверху, за системою потужних опустів-помп, побудованих на засаді фото- синтези, текли ріки, що ними курсували океанські пароплави, ніде не затискувані набережними хмаросягу, де існували багатокілометрові, за системою гідравлічних вахлярів висувні парки, де височіли, об'ємом на кілька проваль розсувні церкви-мушлі всіх релігій світу з музичними лабіринтами, з органними нішами, концертними, порхавкоподібними