Але сталося інакше. Я побачив, як моє тіло в різнокольоровій оболонці здіймається за потягом срібної ниті. В мене виникло відчуття падіння. Потім пролунав різкий звук – наче луснула велетенська гумова стрічка, – і я відчув, що злітаю.
А тоді почався зворотний рух. Так, саме так. Зворотний рух – наче в кіно, тільки значно швидше. Ти не раз бачив і чув фразу: «Все життя промайнуло перед очима». Роберте, це правда. Промайнуло так швидко, що я не встигав стежити, – і в зворотному напрямку. Від днів перед автокатастрофою крізь життя дітей, моє одруження з Енн, мою письменницьку кар’єру. Коледж, Друга світова війна, середня школа, початкова школа, дитинство, перші роки життя немовляти. Кожен рух, думка, емоція, кожне вимовлене слово. Я бачив усе це. Стрімкий вир зображень.
Сон, у якому ти спиш
Я різко підвівся у ліжку і розсміявся. То був лише сон! Я почувався сповненим сил, відчуття були свіжі й гострі. Неймовірно, подумав я, наскільки реалістичні бувають сни.
Але з моїм зором щось сталося. Все навколо виглядало розмитим. Я не бачив далі, ніж на три метри перед собою.
Кімната була знайомою. Стіни, стеля під штукатуркою. Чотири на чотири з половиною метри. Завіси брунатні, в коричневу й жовтогарячу смужку. Під стелею я побачив кольоровий телевізор. Ліворуч від себе – крісло з червоно- помаранчевою оббивкою і сталеві підлокітники без жодної плями. Таким же червоно-помаранчевим був килим на підлозі.
Тепер я зрозумів, чому речі виглядали нечітко. У кімнаті було повно диму. Але ж запаху не було! Це здалося мені дивним. Ні, не дим, раптом здогадався я. Автокатастрофа. Очі було пошкоджено. Та мене це не засмутило. Надто глибоким було полегшення від того, що живий, аби перейматись такою проблемою.
Спочатку – головне, подумав я. Треба знайти Енн і повідомити, що зі мною все гаразд. Покласти край її стражданням. Я спустив ноги з правого боку ліжка і встав. Столик поряд із ліжком був металевий, пофарбований у бежевий колір, стільниця – як у нас в кухні. По буквах. В-о-г-н-е-т-р-и-в-к-а. Я побачив у кімнаті нішу з умивальником. Крани схожі на голівки від ключок для гольфу, знаєш такі? Над умивальником висіло дзеркало. Мій зір був настільки затуманений, що я не бачив у ньому власного відображення.
Я рушив до умивальника, але змушений був зупинитися. З’явилась медсестра. Вона рушила просто на мене, і я відступив убік. На мене вона навіть не глянула, але ахнула й кинулася до ліжка. Я обернувся. Там лежав чоловік, сірий, мов глина, з відвислою щелепою. Він був весь забинтований, і з нього стирчало безліч пластикових трубок.
Я з подивом озирнувся на медсестру, що метнулася з кімнати. Я не чув, що вона кричала.
Я підійшов до чоловіка і побачив, що він, швидше за все, мертвий. Але чому в моєму ліжку лежить хтось іще? Що це за лікарня така, де кладуть по двоє пацієнтів у ліжко?
Дивно. Я нахилився