– Семі цими вихідними серфінгує у Вестлані [10]. Я вирішила: почитаю радше тут, ніж удома.
Симон кивнув.
– Робота в поліції може бути нудною. Навіть у «вбивчому» відділі.
Вона подивилась на нього.
Він стенув плечима.
– Особливо у «вбивчому».
– То навіщо ти пішов розслідувати вбивства?
Вона скинула черевики і підібгала босі ноги на край стільця. Так, наче вона сподівається на ґрунтовнішу відповідь, подумалось Симону. Ймовірно, вона була з тих людей, які віддають перевагу будь-якій компанії перед самотою, з тих, хто охочіше сидітиме в практично порожньому загальному офісі заради шансу бути потривоженим, аніж удома, у своїй власній вітальні, заради гарантованих тиші і спокою.
– Ти не повіриш, але – з бунтівних мотивів, – сказав він, умощуючись на край столу. – Мій батько був годинникарем і хотів, щоб я успадкував його справу. А я не бажав зробитись поганою копією свого батька.
Карі обхопила свої по-комашиному довгі ноги.
– Не шкодуєш?
Симон глянув у бік вікна. Від спеки надворі стояла імла.
– Люди на годинниках зробили гарний бізнес.
– Не мій батько, – відказав Симон. – Крім того, він не любив підробок. Не бажав наслідувати тенденції й робити дешеві копії та пластикові електронні годинники. Він вважав це шляхом найменшого опору. Ну й збанкрутував зрештою.
– Що ж, це пояснює твоє небажання стати годинникарем.
– Та ні, в результаті я майже годинникар.
– Як це?
– Технічний спеціаліст на місці злочину. Експерт з балістики. Траєкторія кулі і все таке. Майже те саме, що порпатися в годинниках. Можливо, ми більш подібні до своїх батьків, ніж нам хотілось би вважати.
– То що ж трапилося? – посміхнулась вона. – Ти збанкрутував?
– Та ні… – Він подивився на годинник. – Думаю, я став більше зосереджуватись на питанні «чому?», ніж «як?». Не знаю, чи правильним було моє рішення стати тактичним слідчим. Кулі та траєкторії більш передбачувані за людський мозок.
– То от коли ти перейшов працювати у відділ боротьби з економічною злочинністю?
– Ти читала моє резюме?
– Я завжди читаю про людей, з якими мені випадає працювати. Тобі набридло дивитись на кров і випущені кишки?
– Ні, але подумав, що моїй дружині Ельзе все це ні до чого. Коли я одружився, я обіцяв їй більш нормовані робочі години і жодних нічних чергувань. Взагалі в економічному