– І ось іще дещо, – Харрі простяг руку й хлопнув по проектору, що стояв між купами документів у нього на столі.
Магнус Скарре вилаявся й прикрив долонею очі: різкий промінь світла, в якому вирізнялися розмиті літери, вперся йому просто в обличчя. Він пересунувся на інше місце, а Харрі тим часом просторікував з-за проектора:
– Цей лист опинився в моїй поштовій скриньці приблизно два місяці тому. Адреси та імені відправника нема, поштовий штемпель поставлено в Осло. Надруковано на звичайному принтері.
Перш ніж Харрі встиг попросити, Катрина Братт натиснула на вимикач біля дверей, кабінет занурився у темряву, й на білій стіні чітко вималювався чотирикутник світла.
Читали у повній тиші.
Незабаром випаде перший сніг. І тоді він знову з’явиться. Сніговик. А коли сніг розтане, він знову когось забере з собою. Ти маєш себе запитати ось про що. Хто зліпив сніговика? Хто породив Муррі? Адже сам сніговик про це не знає.
– Поетично, – пробурмотів Бйорн Гольм.
– Що таке Муррі? – запитав Скарре.
Відповіддю йому було монотонне стрекотіння проектора.
– Найцікавіше – хто такий Сніговик, – вставила Катрина Братт.
– Явно той, кому не завадило б підкрутити мізки, – рішуче промовив Гольм.
Засміявся тільки Скарре й осікся, бо Харрі з темряви пояснив:
– Муррі – так називали одну давно померлу людину. Взагалі Муррі – це австралійські аборигени, які живуть у штаті Квінсленд. Але цей конкретний Муррі, доки був живий, убивав жінок по всій Австралії. Досі ніхто не знає точно, скільки саме. Його справжнє ім’я було Робін Тувумба.
Зашелестів шепіт.
– Маніяк! – видихнув Бйорн Гольм. – Той самий, якого ти вбив!
Харрі кивнув.
– Отже, ти думаєш, що у нас клієнт саме такого штибу?
– Враховуючи цей лист – не виключено.
– Гей-гей, притримайте коней! – підняв руку Скарре. – Скільки ти вже кричав «вовки!», коли тобі видавалося щось схоже на ту австралійську справу, Харрі?
– Тричі, – відповів Харрі. – Як мінімум.
– Але в Норвегії досі серійних убивць не було. – Скарре кинув швидкий погляд на Катрину – переконався, що вона його уважно слухає. – Може, це через ті курси з «маніякознавства», які ти пройшов у ФБР? Може, тому, що ти їх бачиш скрізь та всюди?
– Не виключено, – погодився Харрі.
– Тоді дозволь нагадати тобі, що за винятком хлопця, який бігав зі шприцом за старими, які все одно невдовзі мали померти, у Норвегії серійних убивць не було ніколи. Ці хлопці водяться лише в США, та й то переважно в кіно.
– Неправда! – прохопилася