– У Швеції та Данії жінки також стали більш самостійними. Але там усіх зниклих рано чи пізно знаходять.
Хаген зітхнув:
– Ну, раз уже ці дані так відрізняються від норми, то чому раніше ніхто не спохопився?
– Тому що цифри Скарре стосуються усієї країни, а поліція зазвичай має справу зі своїм округом. У вас, звісно, є дані з Головного управління поліції Норвегії. У списку тисяча вісімсот імен зниклих безвісти, але це дані за останні п’ятдесят років. До того ж туди входять жертви корабельних аварій та великих катастроф, на кшталт тієї, що сталася на нафтовій платформі «Олександр Х’єланн». Штука в тім, що ніхто не намагався побачити цю закономірність, характерну для всієї території країни. Саме до цього моменту.
– Можливо, й вірно, але ми відповідаємо не за всю територію, Харрі. Тут у нас Поліцейське управління Осло. – І Хаген поклав долоні на стіл, натякаючи, що аудієнція скінчена.
– Атож, а я про що кажу? – Харрі почухав підборіддя. – Це вже дісталося й до Осло.
– Що «це»?
– Учора я знайшов у сніговику мобільний телефон Бірти Беккер. Я сам не знаю, що це, шефе. Але, гадаю, треба в цьому добряче розібратися й витягти на світ. До того ж швидко.
– Статистика – річ цікава. – Хаген узяв мізинець батальйонного командира Ясуди і став погладжувати його великим пальцем. – І я, звісно, розумію, що останній випадок із зниклою жінкою дає привід для занепокоєння. Але цього недостатньо. Отож давай викладай причину, через яку ти наказав Скарре підготувати цей рапорт.
Харрі затримав погляд на Хагені, дістав з внутрішньої кишені м’ятий конверт і простягнув шефу.
– Його поклали мені в поштову скриньку відразу після того ток-шоу, в якому я брав участь на початку вересня. До цього я вважав, що це витівка якогось психа.
Хаген дістав з конверта аркуш паперу, прочитав дев’ять речень, що складалися в текст, і знову втупився в Харрі, хитаючи головою:
– Сніговик? А що таке Муррі?
Харрі стисло пояснив і закінчив:
– Ось чому я боюся, що йдеться про це.
Комісар подивився на нього з нерозумінням.
– Мені б хотілося помилятися, – промовив Харрі, – але вважаю, що на нас чекають дуже тяжкі часи.
Хаген зітхнув:
– То що ти хочеш, Холе?
– Я хочу слідчу групу.
Хаген подивився на Харрі. Як і решта співробітників Поліцейського управління, він вважав Харрі за впертого, зарозумілого, склочного та непередбачуваного алкоголіка. З іншого боку, Хаген був радий, що він з Харрі перебуває по один бік барикад і що той ніколи не вчепиться йому в горлянку.
– Скільки? – запитав він. – І на який термін?
– Десятеро людей. На два місяці.
– Два тижні? – вигукнув Магнус Скарре. – Четверо? Усього? І це – на розслідування вбивства!
Він обурено поглянув на решту колег, які набилися до кабінету Харрі Холе. Їх було троє: Катрина Братт, сам Харрі та Бйорн Гольм з криміналістичного