Йдучи нагору, Харрі відмічав зашифровані ознаки, що траплялися йому на очі. Хиткі перила. Двері зі шрамами, отриманими тоді, коли старі замки міняли на нові, міцніші, вставляючи при цьому ще й додаткові замки. На другому поверсі він зупинився, збагнувши, що знайшов місце, де був скоєний злочин. Двері перехрещувалися помаранчево-білими стрічками.
Засунувши руку до кишені, Харрі видобув звідти два ключі, які зняв з кільця, поки Нільсен продивлявся перелік речей в шухляді. Харрі достеменно не запам’ятав, які саме зі своїх гонконзьких ключів він причепив замість поцуплених, але, зрештою, виготувати нові ключі не становило в Гонконгу великої проблеми. Один з ключів був пласким «англійським» ключем до навісного замка. Харрі добре це знав, бо сам колись його купив. Але другий був ключем сувальдним. Він вставив його в замок. Ключ увійшов наполовину і зупинився. Харрі натиснув сильніше. Спробував покрутити в різні боки.
«От зараза!»
Він витягнув свого мобільника. Її номер був позначений в пам’яті літерою «Б». Оскільки там було лише вісім номерів, то однієї літери було достатньо.
Окрім того факту, що Беата Льон була однією з двох найкращих експертів-криміналістів, з якими доводилося працювати Харрі, найбільше в ній йому подобалося те, що вона завжди зводила інформацію до найголовнішого, а також те, що вона, як і Харрі, ніколи не обтяжувала справу зайвими словами.
– Привіт, Беато. Я – на вулиці Гаусманнс-гате.
– На місці злочину? Що ти там робиш?
– Роблю те, що не можу увійти. Ти маєш ключа?
– Чи маю я ключа?
– Ти ж відповідальна за цю халабуду, хіба ні?
– Звісно, я маю ключа. Але не збираюся давати його тобі.
– Ще б пак. Але є кілька речей, які тобі терміново треба ще раз перевірити на місці скоєння злочину, еге ж? Мені пригадується, як один великий спеціаліст, вірніше спеціалістка, сказала, що експерт-криміналіст ніколи не може переборщити з пильністю та прискіпливістю.
– Ти диви, запам’ятав!
– Це було першою настановою, з якою вона зверталася до своїх учнів. Гадаю, що зможу скласти тобі компанію і подивитися, як ти працюєш.
– Харрі…
– Я нічого тут не чіпатиму.
Запала тиша. Харрі розумів, що використовує Беату. Але вона була більш ніж колегою, вона була йому подругою, але найголовнішим за все було те, що вона сама була матір’ю.
Беата зітхнула.
– Буду через двадцять.
Сказати «хвилин» уже було для неї надмірністю.
А сказати «дякую» було надмірністю для Харрі. Тому він просто натиснув на кнопку «відбій».
Полісмен Трульс Бернтсен повільно рухався коридорами відділу боротьби з організованою злочинністю. Бо з власного досвіду знав, що чим повільніше йдеш, тим швидше плине час. А чого він мав удосталь, так це часу. В його кабінеті на нього чекали потерте крісло та невеличкий письмовий стіл з купою