– Ласий шматочок для журналістів. Убивство у розпал різдвяної клопотні на найвідомішій вулиці Норвегії. Жертву бачили всі – парубок стояв біля кухля Армії спасіння. Під час виступу відомого гурту. Хіба можна бажати більшого?
– Інтерв’ю зі знаменитим слідчим Харрі Холе?
– Наразі, постоїмо тут, – відповів Харрі. – Чи ти визначив час убивства?
– Відразу по сьомій.
Харрі глянув на годинник:
– Вже безмаль годину тому. Чому ніхто раніше мені не зателефонував?
– Гадки не маю. Комісар зателефонував мені десь пів на восьму. Я гадав, що ти вже будеш тут, поки я прийду…
– Отже, ти зателефонував мені з власного почину?
– Ти ж наче інспектор.
– Наче, – пробурмотів Харрі й жбурнув цигарку у сніг. Провалившись у пухку порошу, вона зникла з очей.
– Незабаром всі докази вкриє півметровим сніговим шаром, – мовив Халворсен. – Буденна історія.
– Немає тут жодних доказів.
До них підійшла Беата, сніжинки припорошили її біляве волосся. Між пальцями вона тримала поліетиленовий пакунок з вистріляною гільзою.
– От і помилився! – переможно всміхнувся Халворсен.
– Дев’ять міліметрів, – Беата скривилася. – Цілком звичайнісінька. Й це все, що маємо.
– Забудь, що ви маєте, а чого не маєте. Яке твоє перше враження? Не розмірковуй, кажи, і квит.
Беата посміхнулася. Вона вже знала Харрі. Спершу інтуїція, потім факти. Бо інтуїція – то теж факти, сукупна інформація з місця злочину, яку мозок не відразу здатен висловити.
– Не скажу багато. Егерторг – місце з величезною кількістю пішоходів, тому все страшенно затоптали, попри те, що ми приїхали вже за двадцять хвилин після убивства. Утім цілком зрозуміло, що працював професіонал. Судмедексперт зараз оглядає труп, але, очевидно, що був усього один постріл. Просто у лоб. Фахівець. Отакі відчуття.
– Працюємо, керуючись інстинктами, га, інспекторе?
Всі троє озирнулися. Гуннар Хаген. У зеленій армійській куртці й чорній вовняній шапці. Ледь помітна усмішка у кутиках рота.
– Ми послуговуємося усіма засобами, шефе, – мовив Харрі. – А ви яким вітром?
– Хіба не тут розгортаються всі події?
– Певним чином.
– Чув, Б’ярне Мьоллер віддавав перевагу кабінету. Але я вважаю, що голова має перебувати на полі. Скільки було пострілів? Один чи більше? Халворсене!
– Свідки кажуть, що один, – поспіхом доповів той.
Хаген поворушив пальцями у рукавичках.
– Прикмети?
– Чоловік. – Погляд Халворсена бігав між комісаром та Харрі. – Більше ми нічого не знаємо. Люди спостерігали за музиками, а все трапилось надзвичайно стрімко.
Хаген важко зітхнув.
– У такому натовпі хтось мав би бачити стрільця, хіба ні?
– Можливо, – мовив Халворсен. – Але ми точно не знаємо, де саме стояв убивця.
– Розумію. – Знов ледве помітна усмішка.
– Він стояв просто перед убитим, – мовив Харрі. – Щонайдалі – два метри.
– Справді? – Хаген та колеги обернулися