Мадлен звичайно приходив навідати хвору о третій годині. Досі він був завжди точний.
Вже о пів на третю Фантіна почала хвилюватися. Протягом двадцятьох хвилин вона запитувала в черниці разів десять:
– Котра година, сестро?
Видзвонило третю, і Фантіна, сівши в ліжку, хоч їй навіть ворухнутися було важко, прикипіла поглядом до дверей.
Але ніхто не увійшов, двері не відчинилися.
Вона сиділа, заклякнувши, не відводячи погляду від дверей і наче стримуючи подих. Сестра не наважувалася заговорити до неї. На дзвіниці пробило чверть на четверту.
Фантіна впала на подушку.
Вона нічого не сказала і стала бгати пальцями простирадло.
Минуло півгодини, потім година. Ніхто не приходив. Щоразу, як бив годинник, Фантіна зводилась і дивилась на двері, потім опускалась на подушку.
Було ясно, кого вона чекає, проте вона не називала нічийого імені й не нарікала. Тільки бухикала дуже поганим кашлем. Здавалося, на неї опускається чорний морок. Фантіна була мертвотно-бліда, губи в неї посиніли. Вряди-годи вона всміхалася.
Пробило п’яту. І тоді сестра почула, як хвора прошепотіла:
– Дарма він не прийшов сьогодні… Завтра мене вже не буде…
Сестра сама дивувалася, чому пан Мадлен так спізнюється.
Тим часом Фантіна втупилась у стелю і начебто силкувалася щось пригадати. Несподівано вона заспівала слабким, як зітхання, голосом. Черниця прислухалася. Ось що співала Фантіна:
Ми гарного всього накупим потрошку,
Гуляючи містом у сонячний день.
Червоні троянди, блакитні волошки,
Блакитні й червоні з прадавніх-давен.
Учора до мене Пречиста явилась,
В гаптованій мантії з неба зійшла
І каже: «Ти в Бога дитинку просила?
Я доню тобі під плащем принесла».
– Біжіть до крамниці, летіть як на крилах,
Щоб я свою доню скоріш одягла!
Ми гарного всього накупим потрошку,
Гуляючи містом у сонячний день.
Спасибі, спасибі, Пречистая Діво!
Колиска готова у мене стоїть.
Яснішої зірки, дивнішого дива
Не зміг і Господь би для мене створить.
– А що з оцим клаптем, матусю щаслива?
– Сідайте для доні сорочечку шить.
Червоні троянди, блакитні волошки,
Блакитні й червоні з прадавніх-давен.
– Ви виперіть клапоть. – А де? – Звісно, в річці.
Отут на столі полотно розкладіть
І шийте сорочечку, потім спідничку,
А я на них вишию сонячний квіт.
– Нема вже дитятка твого, молодичко!
– Тоді шийте саван – покину я світ!
Ми гарного всього накупим потрошку,
Гуляючи містом у сонячний день.
Червоні троянди, блакитні волошки,
Блакитні й червоні з прадавніх-давен.
Це була старовинна колискова пісня, якою вона колись присипляла свою маленьку Козетту і яку не згадувала жодного разу, відколи розлучилася