Поможи, боже, і нашим, і вашим.
Ходить, як овечка, а буцькає, як баран.
Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка.
Простий, як свиня, а лукавий, як гадюка.
Вкусить і кров замовить.
Дивиться лисицею, а думає вовком.
На словах, як на цимбалах.
Янгольський голосок, та чортова думка.
М’яко стеле, та твердо спати.
Водить за ніс, а правди не скаже.
В очі співає, а позаочі лає.
Не довіряй вовку череду.
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Ти йому не вір, бо то звір, як не вкусить, то зляка.
Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.
Біда вівцям, де вовк пастух.
Лихо вовкові – зачинили його між вівці!
Пожалів вовк кобилу – зоставив хвіст і гриву.
Кобила з вовком мирилась, та додому не вернулась.
На мед люди мух ловлять.
На язиці медок, а на думці льодок.
В очі любить, а за очі гудить.
Старого лиса не виведеш з ліса.
Телят боїться, а воли краде.
Сам лежить у калюжі, а кричить: «Не бризкай!»
Не того вина, кого нема.
Моє діло теляче: наївся і в хлів.
Хай вам риба і озеро.
Моє діло півняче: проспівав, а там хоч і не розвидняйсь.
Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти.
Мені аби місяць світить, а зорі як хочуть.
Похвалити не вмію, погудити не смію.
Такому й муха на заваді.
Його і кури загребуть.
Тихший води, нижчий трави.
Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає.
Святе та боже – на чорта похоже.
Дає собі на носі грати.
Під попелом і жару не знати.
Тихий-тихий, а в вухо влізе.
Чисто бреше – і віяти не треба.
Не бачила оком, то не бреши язиком.
Брехати – не ціпом махати.
Два брехуни одної правди не скажуть.
Поневолі баба клянеться, коли бреше.
Се ще вилами на воді писано, а граблями скороджено.
Хто уміє брехати, той уміє і красти.
За погані речі треба бити в плечі.
Поганий дзиґар одно показує, а друге б’є.
Брехливу собаку чути здалека.
Збреше і оком не зморгне.
Брехач з мухи слона зробить.
Як маєш збрехати, то краще змовчати.
Брехні слухають, а брехунів б’ють.
Таке говорить, що й собака з маслом не з’їсть.
В закритий рот муха не влетить.
Шкіра на чоботи, язик на підошви.
Стільки наговорив, що і в шапку не збереш.
Банделюки гне, а ляси точить.
Плете, що слина до губи принесе.
Наговорив сім міхів горіхів, гречаної вовни, та всі неповні.
Говорила небіжка до самої смерті, та все чортзна-що.
Сім верст до небес, і все пішки.
Хоч варила не варила, аби добре говорила.
Аж до діброви чути ваші розмови.
Інший торочить, як дратвою строчить.
Наша казка гарна, нова, починаймо її знову.
Порожній