Листи з того світу. Сергій Бут. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сергій Бут
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Современные детективы
Год издания: 2014
isbn: 978-966-14-8331-5,978-966-14-8454-1
Скачать книгу
на пілота-винищувача, а не на пенсіонера, шанувальника телебачення.

      – Діду, глянь-но, хлопчина до нас зайшов. В Ельзочки живе! – крикнула баба Наталка, простуючи в кімнату, де сидів її чоловік, але тому навіть на думку не спало подивитися в мій бік.

      Натомість було добре видно, як він активно вовтузиться в кріслі, тримаючи щось у руках. Я зробив кілька кроків до вітальні і мало не вибухнув сміхом: старий рубався в плейстейшн! Здуріти можна! Оце так геймер!

      Баба Наталка, помітивши моє здивування, мовила безнадійно:

      – Не звертай увагу. Дідо на старості літ із глузду з’їхав. Онук після канікул лишив того електронного дідька, а мій дурень – глухий, то тепер іще й сліпим стане.

      Дід, ніби відчувши, що йдеться про нього, повернувся до нас.

      – Я все чую, – сказав він. – Приєднуйтесь, юначе! – І з усмішкою запропонував мені сет.

      Я ввічливо відмовився від пропозиції, але разом із тим лайкнув великим пальцем, виказавши підтримку старому. Він усміхнувся і поринув у віртуальний світ. Я ж подався на кухню за бабою Наталкою.

      Жінка взялася опікуватися мною: дала чистого рушника, налила теплого чаю і зайшлася з розповідями про своє життя. Ми з годину побалакали, а після другої чашки я спустився поверхом нижче і собі на радість побачив, що шістка на дверях повернулася у звичне положення, – гостини в нової знайомої скінчилися.

      Ельза Олександрівна зустріла мене легкою усмішкою. Такий розвиток подій мене абсолютно влаштовував, і я, помившись і повечерявши, пішов у свою кімнату відпочивати, адже найближчим часом мене чекала безліч справ.

      Медичні й інші довідки коштували нервів і часу.

      Найбільше клопотів завдала поліклініка. Терапевти, дерматологи, венерологи, медсестри й інша лікарняна челядь, хоч і відрізнялася за статевими та фаховими ознаками, однак мала одну спільну рису – кишеню. Закралася думка: чи вартує нова робота таких витрат? Та відступати було не в моїх правилах. Тож, зібравши в кулак усю волю, я понад тиждень бігав від одного лікаря до іншого й урешті-решт отримав роботу в «Мак-Дональдсі».

      Перший робочий день допоміг засвоїти дві прості істини фастфудівської філософії: «працювати в цьому закладі харчування доволі престижно» і «співробітник «Мак-Дональдсу», як універсальний солдат, повинен уміти все». Якщо з першим твердженням я категорично не погоджувався, то у справедливості другого досить швидко переконався на власному досвіді. Менеджер Марина пояснила, що я зарахований до команди «кру». На професійному жаргоні це означало «новачок» і давало мені право мити підлоги, чистити туалети й виносити сміття. Цим я займався до полудня під пильним наглядом Марини.

      Після обіду мене відправили ближче до кухні, де інструктор Саша пояснив принципи смаження славнозвісної картоплі фрі.

      – Перше: температура олії у фритюрниці. Сто шістдесят вісім градусів. Запам’ятав?

      Я тупо кивнув.

      – Друге: час. Час смаження картоплі – три хвилини. Рівно три хвилини. Запам’ятав?

      Я знову кивнув.

      – Сира картопля може лежати не більше тридцяти