Листи з того світу. Сергій Бут. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сергій Бут
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Современные детективы
Год издания: 2014
isbn: 978-966-14-8331-5,978-966-14-8454-1
Скачать книгу
руки до хрускоту кісток. Час потроху залікував рани. Я продовжив навчання. Мама зосталася під наглядом лікарів і своєї сестри в Мадриді. А батько…

      Голос Ельзи Олександрівни повернув мене зі спогадів.

      – У вас усе гаразд?

      Склавши руки навхрест, вона стояла на порозі і спостерігала за мною.

      – Так-так.

      – Тоді ходімо, усе готово.

      Я вийшов за жінкою в коридор і, глянувши на себе у дзеркало, зрозумів, чому вона цікавилася моїм станом, – на очах виблискували сльози. Я негайно витер їх рукавом.

      Місце, де зазвичай готують їжу, у квартирі Ельзи Олександрівни мало абсолютно інше призначення. Воно скидалося на кімнату-музей, де виставлялись експонати, для приготування кавового напою. На поличках тулилися зо два десятки джезв різної ємності. Мені впала в око одна з них: срібна, середнього розміру. Їй, як на мене, було не менше ста років. Полиці на протилежній стіні прикрашали кілька ручних млинків – у них мололи кавові зерна на різні фракції. У креденсі, що стояв праворуч від мене, виднілися з десяток скляних слоїків із різними сортами кави. Посеред кухні стояв великий дубовий стіл із порцеляновим сервізом і кавником. Решта кухонного начиння ховалася від людського ока в нижній частині креденса. Настроєвості додавали гардини темно-бордового кольору, що перекривали доступ сонячному промінню. Це була територія справжнього гурмана.

      – Гарна кухня, – промовив я.

      – Дякую.

      Каву пили з порцелянових чашок і, ласуючи вівсяним печивом, вели розмову про майбутнє співіснування.

      – Ви казали, що у вас багато речей.

      – Так. Справа в тому, що я колекціоную предмети старовини. Загалом то недорогі речі, бо на такі бракує грошей. Але в мене їх назбиралося чимало.

      – А де ви їх берете? – адресувалося мені чергове запитання.

      – Зазвичай знаходжу. Це дуже цікавий процес.

      – Згодна.

      Я перевів подих і запитав:

      – Ви не заперечуватимете, якщо я заставлю ними всю кімнату?

      На якусь мить Ельза Олександрівна завмерла, але відповіла позитивно:

      – Зовсім ні. То ваша кімната, що хочете те й робіть. Головне – підтримуйте чистоту і намагайтеся не галасувати, коли в мене будуть відвідувачі.

      Підбадьорений останніми словами співрозмовниці, я поставив цілком логічне запитання:

      – Вибачте за надмірну цікавість, але що то за відвідувачі?

      – Мої клієнти.

      – Клієнти? – вирвалося в мене з несподіванки.

      – Так. Я ворожу на кавовій гущі і на картах.

      – Цікаво, – відповів я, поставивши чашку на стіл.

      – Сподіваюся, ви розумієте, що тиша і спокій є неодмінними атрибутами такого процесу.

      – Так-так, звісно. Якщо бажаєте, я можу йти з дому на той час…

      Вона різко обірвала мене, не давши змоги закінчити думку.

      – Нема потреби. Досить належно поводитися.

      І хоч її вимоги були обґрунтованими, як на мене, вони свідчили про надмірну обережність. Очевидячки,