Робінзон Крузо. Данієль Дефо

огорожу, знадобився майже рік. Найскладніша й найвиснажливіша робота полягала в тому, щоб нарубати в гаю грубезного суччя і молодих стовбурів, обтесати, розпилити, а потім дотягти до майданчика. Вбиваючи кілки огорожі, я спочатку використовував важке гілляччя, аж потім згадав, що в мене є залізна ломака, і порався набагато швидше. Проте особливо поспішати мені було нікуди. Покінчивши з частоколом і льохом та діставши надійний дах над головою, я почав частіше, ніж зазвичай, блукати островом, сподіваючись підстрелити якусь дичину. Саме тоді я й вирішив записувати в щоденник усе, що відбувалося зі мною…

      Спочатку, ніби в бухгалтерській книзі, я перерахував усі негативні й позитивні боки свого нинішнього життя. Я неупереджено зіставив лихе й гарне, сумне й відрадне, погане й добре.

ПОГАНО

      Я за примхою долі закинутий на незаселений острів, і в мене немає надії на порятунок.

      Я відрізаний від світу, і мене мучить думка, чому це сталося саме зі мною.

      Я позбавлений людського спілкування подібно до в’язня в одиночній камері та приречений на моральні страждання.

      У мене мало одягу, незабаром він зноситься, і тоді мені не буде чим навіть прикрити своє тіло.

      Я беззахисний перед нападом людей, звірів і перед усілякими природними лихами.

      Мене нема кому втішити, мені ні з ким навіть поговорити.

ДОБРЕ

      Я не загинув, на відміну від моїх супутників, я – живий.

      Той, хто врятував мене, єдиного з усіх, допоможе мені й у майбутньому.

      Я не помер з голоду, знайшов у собі сили боротися й кинув виклик долі.

      Я у відлюдному краю зі спекотним кліматом. Одяг мені потрібен, проте не настільки, наскільки його потребують у цивілізованому світі.

      Мій острів виявився незаселеним, і я не бачив тут цілий рік жодного великого хижака й не пережив жодного лиха.

      Це дуже гірко, але Господь створив диво, і я вдячно змирився зі своїм становищем.

      Цей перший запис свідчив про те, що в кожній ситуації, хоч би в якій опинилася людина, є свої мінуси та плюси. Коли я збагнув, що допомоги чекати немає звідки, і припинив пильно вдивлятися в морську далечінь, життя з його щоденними клопотами й турботами цілком захопило мене. Я навіть почав знаходити в ньому приємності й маленькі радощі…

      Мій намет уже був пристосований до проживання. Частокіл я закінчив, і тепер моє житло мало вигляд укріпленого форту. Із зовнішнього боку я насипав уздовж частоколу земельний вал заввишки два фути. Окрім того, я спорудив навіс із гілля, і моє подвір’ячко опинилося ніби під покрівлею, що захищала його від дощу. Оскільки речей у мене було безліч і вони захаращували намет, я вирішив поглибити печеру, де розташовувався мій льох. Окрім льоху мені була потрібна простора комора. Досвід я мав, отож працював легко, виносячи, як і раніше, вийняту землю назовні. Тепер я знав, що хижаків боятися не треба, і мені спало на думку прорити ще й підземний хід, який вів би за огорожу. Я здійснив задум, і в мене вийшла склепінчаста галерея, яка згодом не тільки була мені шляхом до