Льодовик. Олександр Вільчинський. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Олександр Вільчинський
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Социальная фантастика
Год издания: 2014
isbn: 978-966-03-6978-8
Скачать книгу
з того часу в бігах. І досі їх начебто ловлять, а може, й не ловлять уже. Хоча у новинах все ще проскакує, мовляв, когось із них бачили то на північному сафарі на Пуху-пуху, то в Ізраїлі, що тепер, як і весь Близький Схід, кайфує у помірному кліматі, то на обледенілому сочинському пляжі…

      – А може, то просто Хрестовий льодовиковий похід! – часом коментує ці новини Петруня. – Ера милосердя!

      – То Хрестовий похід чи Ера милосердя? – інколи, як маю настрій, перепитую я.

      – А воно ж, як тобі сказати… Кара Божа завжди милосердна! – впадає у крайнощі атеїст Петруня, особливо коли снігу намітає вище паркана, урівень з Гляціалом, і ми копаємо у ньому тунелі, щоб добратися і до гаража, і до теплиці, і до довбаних льодяних наростів.

      Бо коли вже зовсім замітає, із самого ранку мете і не перестає, січе в очі й забиває рот, то в завірюху Петруню чомусь більше тягне до реплік про Семожопенкові мільярди. Мабуть, це його якось більше зігріває.

      – Ти б хотів, звичайно, на Мадагаскар, бо там кава на деревах росте! – начеб вгадує мої думки звідкись з-під снігу Петруня.

      – Якби я мав хоча б сто тисяч, хоча б п’ятдесят! Повір, мені і тут було б добре! – і собі перекрикую завивання вітру.

      Втім, наші молоді технократи з Технічної комісії також поки що далі розмов не пішли, хоч їм там у теплих кабінетах куди затишніше, ніж нам з Мамонтом біля довбаного Гляціала.

      Технічна комісія тепер прагне хоча б щось повернути із стирених Семижопенками та компанією мільярдів, як колись на хвилі Помаранчевої революції повернули «Криворіжсталь». Однак тепер та процедура, вочевидь, затягнеться ще на довгі роки… Але, принаймні, на цьому етапі хоча б закінчилися дебільні розмови про цивілізаційний розкол та становлення громадянського суспільства. Тепер, завдяки Льодовикові та ще Гебістову з Чекістовим, ми єдині як ніколи: від Ужгорода до Луганська, від Сум до Севастополя.

      У Луганську батьки масово відмовилися вести дітей у російські школи, власне, це лише почалося з Луганська. А в Одесі, Києві, потім і у всіх інших містах та селах – дивитися російське телебачення, читати російські газети і навіть співати їхніх пісень, хоч, як на мене, то вже перебір. За якихось два тижні навіть на Сході й Півдні все російське було замінене українським еквівалентом. Серед останнього прокинулося почуття самозбереження і в олігархів, тобто вони нарешті також заговорили українською. Один поперед одного у кількох спеціально для того приурочених телешоу на власних телеканалах. Мабуть, дуже вже злякалися втратити злочинно нажиті статки.

      Та що там довбані олігархи! У Севастополі, наприклад, якісь свідомі громадяни, а серед них чимало відставних військових моряків, ще до того як острів Крим проголосив незалежність, захопили, вивели у море і затопили неподалік входу в Севастопольську бухту останній корабель російського Чорноморського флоту. На той час він єдиний і був на плаву, колись куплений росіянами у французів вертольотоносець класу «Містраль» – «Слава Севастополя».

      Стояв собі там