Тут є особливого роду фабрики підробки вин, галантерейних золотих речей, підфарбовування хутра, майстерні для іноземних штемпелів до суконних і паперових товарів; виробництво фальшивої монети доведене до досконалості; тут усе є, а нічого купити не можна, бо значення слова продати у єврейському лексиконі означає обдурити або вкрасти.
Францішек Яворський
(1873–1914)
Народився у м. Городок на Львівщині. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. З 1897 р. почав активно дописувати до львівських польських газет. Після закінчення університету стажувався у львівському магістраті. Своїми публікаціями привернув увагу керівництва і був призначений до архівного відділу, де пропрацював майже 10 років. З огляду на популярність публікацій Ф. Яворського спеціальною ухвалою архівно-музейної комісії магістрату йому було створено спеціальні умови для праці над історією Львова.
Ф. Яворський істориком був не за освітою, а за покликанням. Став одним із засновників Товариства любителів історії Львова (1906) і видання «Бібліотека Львівська», в якій це товариство публікувало свої історичні праці. Францішек також опублікував низку розвідок з історії Львова: «Львівська Ратуша» (1906), «Львів за часів Ягелли» (1910), «Львів старий й вчорашній» (1911), «Львівський університет» (1912), «Про сірий Львів».
Помер від туберкульозу. Похований на Личаківському цвинтарі. (Оповідання «Гуманіст над Полтавою» переклала Адріана Гриновець, подається за журналом «І».)
Гуманіст над Полтвою
Про те, що славетний гуманіст і приятель Яна Ольбрахта, Філіп Каллімах Буонакорсі закохався у Львові у якусь звичайну кельнерку добре знають історики нашої літератури. Зрештою, запальний італієць зовсім не приховував свого почуття і написав до свого ідеалу з-під зеленої віхи[11] таку кількість любовних віршів, що сьогодні отримав би пальму першости поміж поетами з каварень, що зітхають за панночками при касі. У такий спосіб на віки залишилася в історії вродлива львівська дівчина, і завдяки не якомусь посередньому віршу але цілком добрій латинській поезії, над котрою сьогодні роздумують філологи, котру перекладає п. Ян Магера, з якою розкошує п. Казимир Хлендовскі та над котрою ламають голови історики: ким би могла бути ота Фаньоля, львівська дівчина з-під зеленої віхи?
Бо замало для неї означення львівської дівчини, на красу котрої склалася уся львівська природа, і не вистачить сказати, що її лиця золота зоря рум'яниться блиском ягід і калини, а гнучка береза її матір'ю була, і срібна осика боязнь принесла тремтливу. І забракне, коли сказати, що від сходу і заходу блиск падав у її золоте волосся, з неба хмари в очі ясні, що червінь троянди вилилась на її полум'яні уста.
Коханець латинської музи, приятель Помпоніуса Летуса і Платіни, двох сонць гуманізму, той самий Каллімах, котрий снував змову на життя папи Павла II, у котрого були закохані римські панни,