Марно, проте ж я так розсердився; лотереї усіма майже європейськими урядами прийняті і складають важливу галузь фінансової системи, доставляючи казні щорічний дохід.
Ярмарок почався на Трійцю, а разом з ним і контракти; крамниці відчинені, скрізь сяють продукти смаку і розкоші, ваблячи очі, прості ж твори природи, якими завалені магазини, ледве звертають на себе увагу. Такої моторності, такої кількості мішків із золотом і бочок зі сріблом мені не доводилося бачити ніде. Опівдні ми вирушили на біржу, де купувалися і продавалися товари позаочі, і здійснювалися акти різного роду за умовами. Там у великих залах для мене було найцікавішим і найприкрішим бачити, як чепуристий ставний ясновельможний увивався, лестив і принижено кланявся до землі перед розпатланим євреєм, який гонорово вимагав погасити вексель у сумі двісті тисяч злотих.
Поляки тільки платять або позичають, усе золото, усі оборудки, усе багатство Лемберґа в руках десяти тисяч жидів, які своєю зовнішністю скидаються на жебраків, трохи не сказав – шахраїв.
Покидаючи Леополь і піднявшись на висоти, які оточують його, я зупинився на хвилину, щоб оглянути польові укріплення, збудовані минулого року і уже наполовину зруйновані. Звідси місто має найкращий вигляд, зате всередині його немає місця, звідки б можна було бачити що іще, окрім безладної купи будов. Роззирнувшись довкола, я відразу помітив, що для захисту Леополя потрібно багато війська; воєнний його стан дуже незручний і відкритий з усіх боків.
З командної висоти я вклонився Леополю і попрощався з ним, як із мислячою істотою.
4 червня. Містечко Глиняни населене жидами. Поява моя у призначену корчму вигнала усіх пияків і торговців пивом та горілкою, але не могла проте вигнати жидівського смороду і нечистот, від яких мене нудило і голова крутилася. Не лише підлога, але й стіл такі брудні, що можна б зорати, посіяти овес і бігме б виріс; на щастя, товаришу по сусідству дісталася порядна хата, і я до нього перейшов на житло.
Білий Камінь. З усіх селищ, які траплялися на нашому шляху в Галіції, не було більшої і, можливо, кращої за цю станцію; але злива загрожує Ноєвим потопом, і я поневолі ковтаю жидівський сморід. Повірте, що кажу правду: до найохайнішої жидівки навіть у святковий день підійти неможливо без того, щоб найгрубіший нюх не здивувався запахом гіршим, ніж зі стайні.
Залишившись один в хаті з розбитими вікнами і освіжаючи заразливу атмосферу курінням люльки, розповім вам дещо про жидів. Вони, мов відчужені, живуть завжди окремо і не мають жодних стосунків з християнами. У всякому жидівському містечку, де, якщо є церква, єврейські будинки зазвичай будуються навколо квадратної площі, а селянські хати у бічних вуличках. Жидівський квартал обнесений шнурком, і цей кордон під час сабаша (субота у них те саме, що у нас неділя) жоден жид не сміє переступити.
Селянські хати позаду дворів мають город і невеликий сад, але ні в одній з них не знайдеш шматка