Себ із Самантою подалися за ними, Джессіка ішла в кінці процесії, доїдаючи третій тост.
Коли Емма вийшла на Сміт-сквер, водій відчинив задні дверцята чорного лімузина. Вона завела свою зграю в автівку, перш ніж приєднатися до Гаррі та Джессіки на задньому сидінні. Саманта та Себ сіли на відкидних сидіннях навпроти них.
– Нервуєш, дідусю? – запитала Джессіка, коли лімузин рушив і влився в ранковий рух.
– Ні, – заперечив Гаррі. – Якщо ти не плануєш державний переворот.
– Не підкидай їй ідей, – втрутився Себастьян, коли вони проминули Палату громад і виїхали на Парламент-сквер.
Навіть Джессіка замовкла, коли автівка проїхала під Адміралтейською аркою до Букінґемського палацу. Водій їхав повільно по Пел-Мелл, об’їхав статую королеви Вікторії і зупинився біля воріт палацу. Він опустив скло й повідомив молодому гвардійському офіцеру:
– Пан Гаррі Кліфтон із родиною.
Лейтенант посміхнувся й позначив прізвище у своєму планшеті.
– Їдьте під аркою ліворуч, хтось із моїх колег покаже, де зупинитися.
Водій слідував його вказівкам і виїхав на велике подвір’я, де вже стояли ряди машин.
– Будь ласка, припаркуйтеся біля синього «форда» он там, – указав рукою інший офіцер. – А тоді можете йти до палацу.
Коли Гаррі вибрався з автівки, Емма ще раз пильно його
оглянула.
– Знаю, що ти не повіриш, – прошепотіла вона, – але в тебе ширінька не застібнута.
Гаррі страшенно зашарівся, враз застебнув блискавку, і вони пішли до сходів палацу. Двоє лакеїв у лівреях золотаво-червоного кольору королівського дому виструнчилися внизу широких сходів, вкритих червоною килимовою доріжкою. Гаррі з Еммою почали повільно підніматися, намагаючись виглядати врочисто. Коли вони дійшли до вершини, їх зустріли іще двоє джентльменів із королівського дому. Гаррі помітив, що їхній ранґ зростав щоразу, коли їх зупиняли.
– Гаррі Кліфтон, – назвався він іще до того, як його запитали.
– Доброго ранку, пане Кліфтон, – привітався старший із двох офіцерів. – Будьте ласкаві, ходімо за мною! А мій колега проведе вашу родину до Тронної зали.
– Удачі! – прошепотіла Емма, коли Гаррі ступив крок за офіцером.
Родина піднялася іншими, не такими широкими сходами, які вели у довгу галерею. Емма затамувала подих, коли входила до зали з високим склепінням та споглядала ряди тісно розвішених картин, які вона бачила лише в художніх альбомах. Тож звернулася до Саманти:
– Оскільки нас навряд чи запросять сюди вдруге, гадаю, Джессіка хотіла б дізнатися більше про королівську колекцію.
– Я також, – докинув Себастьян.
– Багато королев і королів Англії, – почала Саманта, – були поціновувачами мистецтва та колекціонерами, тож це лише крихітна добірка з королівської колекції, яка насправді належить не монарху, а нації. Можете помітити, що у центрі картинної галереї – британські художники початку дев’ятнадцятого століття. Чудовий краєвид Венеції