Хоча була майже четверта година, вже починало сутеніти й щохвилини ставало все темніше. Чоловік іще міцніше схопив жінку за руку, коли вони зійшли з дороги та ступили на стежку, яка вела в ліс. Його голос змінювався відповідно до холодного нічного повітря.
– Знаю, що ти будеш рада почути, Карін, – він ніколи раніше не називав її Карін, – що мене підвищили і незабаром я поїду до Москви.
– Вітаю, товаришу. Ви заслужили.
Пенґеллі не послабив хватку.
– Тож це буде наша остання зустріч, – продовжив він.
Чи могла вона хоча б мріяти про це…
– Але маршал Кошевой довірив мені одне останнє завдання.
Пенґеллі не пояснив, яке саме, ніби хотів, щоб вона не поспішала, міркуючи про це. Коли вони зайшли глибше в ліс, стало так темно, що Карін заледве бачила щось перед собою. Однак Пенґеллі, здавалося, достеменно знав, куди треба йти, ніби кожен крок був відрепетируваний раніше.
– Начальник контррозвідки, – сказав він спокійно, – нарешті розкрив зрадника в наших рядах, того, хто роками зраджує нашу батьківщину. Мене обрали для здійснення вироку.
Його міцна хватка нарешті ослабла, і він відпустив жінку. Першою думкою Карін було тікати, але вбивця влучно вибрав це місце. Скупчення дерев за нею, праворуч закинута копальня олова, ліворуч вузька стежка, що заледве проглядалася в темряві, і Пенґеллі, який височів над нею і не міг виглядати іще спокійнішим чи чуйнішим.
Він повільно дістав пістолет із кишені плаща й грізно тримав у руці. Чи сподівався він, що вона кинеться навтьоки, тому для її вбивства знадобиться більше однієї кулі? Але вона лишилася стояти на місці.
– Ти зрадниця, – сказав Пенґеллі, – котра завдала нашій справі більшої шкоди, ніж будь-який агент у минулому. Тож ти маєш загинути смертю зрадника.
Він кинув погляд у напрямку штольні:
– Я повернуся до Москви задовго до того, як виявлять твоє тіло, якщо взагалі коли-небудь виявлять.
Він повільно підіймав пістолет, доки цівка не зрівнялася з очима Карін. Остання її думка перед тим, як кат натиснув на курок, була про Джайлза.
Звук пострілу пролунав у лісі, і зграя шпаків злетіла високо в небо, коли її тіло як підкошене впало на землю.
Гаррі й Емма Кліфтон
1978–1979
Номер Шість натиснув на курок. Куля вилетіла зі швидкістю двісті дванадцять миль на годину, потрапила в ціль на кілька сантиметрів нижче від лівої ключиці й миттю вбила свою жертву.
Наступна куля застрягла в дереві, за кілька ярдів від того місця, де впали обидва тіла. За кілька хвилин п’ятеро бійців SAS продерлися крізь зарості повз кинуту копальню олова й оточили обидва тіла. Кожен із них виконував свої обов’язки без дискусій і запитань, ніби висококваліфіковані механіки на піт-стопі Формули-1.
Номер Один, лейтенант, який