– Насправді це звучить дуже консервативно, – зауважила Емма, дражнячи свого брата.
– З невеликим «але», – відповів Джайлз. – Я також погодився фінансувати одного наукового співробітника товариства «Фабіан»[4].
– Який сміливий жест, – Ґрейс не приховувала свого сарказму.
– А ти зробила щось радикальніше? – поцікавився Джайлз, повертаючи колючку.
– Сподіваюся на це. Так значно веселіше.
Емма з Джайлзом поглянули на сестру, немов двоє учнів її класу, котрі чекають відповіді.
– Я поклала чек на всю суму до банку. Коли показала його управителю, мені здалося, що він знепритомніє. Наступного дня Себастьян приїхав до мене в гості у Кембридж, і за його порадою я відклала п’ять мільйонів для покриття будь-яких податкових зобов’язань, а ще десять – на інвестиційний рахунок у «Фартинґс-
Кауфман», який буде розподілено по цілому ряду успішних компаній за його порадою. Також я залишила мільйон на депозиті в банку «Мідленд», чого мені буде більш ніж достатньо для купівлі невеликого будиночка біля Кембриджа разом із гарантованим річним доходом близько тридцяти тисяч фунтів стерлінґів на рік. Набагато більше, ніж я будь-коли заробляла за всі роки викладання в університеті.
– А ще чотири мільйони?
– Пожертвувала мільйон фонду реставрації у Ньюгемському коледжі, ще пів мільйона віддала Фіцвільямському коледжу і ще пів мільйона розподілила між десятком благодійних організацій, якими цікавилася упродовж багатьох років, але зроду-віку не була здатна дати їм більше, ніж кілька сотень фунтів у минулому.
– Ти змушуєш мене почуватися винним, – зауважив Джайлз.
– Дуже сподівалася на це, Джайлзе. Але тоді я б вступила до Лейбористської партії задовго до тебе.
– Все одно ще залишається два мільйони, – порахувала Емма.
– Знаю, що це не в моєму характері, але я ходила з Джессікою на закупи.
– Боже милий, і на що вона витратила ці гроші? – запитала Емма. – Діаманти й торбинки?
– Звісно, ні, – відказала Ґрейс із певною образою. – Моне, Мане, два Пікассо, Піссарро та Люсьєн Фройд, котрий, як вона запевняє, є людиною майбутнього, а також «Папа, що кричить» Бекона[5], чию проповідь я б не мала жодного бажання слухати. Плюс статуетка Генрі Мура під назвою «Король і королева», якою я давно захоплювалася, а також Барбара Гепворт і Леон Андервуд. Однак відмовилася купувати Еріка Гілла, після того як мені сказали, що він спав зі своїми доньками. Здавалося, це не вразило Джессіку. «Справжній талант неможливо заперечити», – постійно нагадувала вона мені, але я наполягла. Моєю останньою покупкою стала ілюстрація до обкладинки альбому «Бітлз» Пітера Блейка, яку я подарувала Джессіці в нагороду за допомогу. Вона знала напевне, які галереї відвідати, і торгувалася з гендлярами, як базарна баба. Я не зовсім розуміла, пишатися чи соромитися за неї. І маю зізнатися, навіть не здогадувалася,