Коли вони зненавиділи одне одного?
– Джейні, може, розповіси, чим була така зайнята цієї ночі? – запропонував батько, дивлячись на дочку й ретельно уникаючи Анджели.
– Ем, тату, ніхто не хоче про таке слухати.
– Я хочу, – втрутився Френкі.
– Різдво ж. Думаю, що…
– То кого порішили?
Джейн глянула на старшого брата через стіл.
– Молоду жінку. Неприємне видовище.
– Я про це потеревенив би, – сказав Френкі й поклав до рота шмат рожевої баранини. Майстер-сержант Френкі кидає їй виклик.
– Тобі б не сподобалося. Мені точно не сподобалося.
– Вона хоч гарна була?
– А це тут до чого?
– Просто цікаво.
– Ідіотське запитання.
– Чому? Якщо вона гарна, це допомагає зрозуміти мотив того типа.
– Мотив для вбивства? Боже, Френкі!
– Джейн, – застеріг батько. – Припини, Різдво ж.
– Ну, Джейні має рацію, – рубонула Анджела.
Френк здивовано подивився на дружину.
– Твоя дочка богохулить за столом, а ти на мене нападаєш?
– Думаєш, тільки гарних жінок можна вбивати?
– Ма, я такого не казав, – заперечив Френкі.
– Він такого не казав, – підтримав сина батько.
– Але ж подумав. Ви обидва подумали. Тільки привабливі жінки варті уваги. Любити чи вбивати цікаво тільки тоді, як вони гарні.
– Я тебе прошу.
– Про що просиш, Френку? Ти знаєш, що це правда. Глянь на себе.
Джейн з братами, спохмурнівши, розвернулися до батька.
– Нащо на нього дивитися, ма? – спитав Майк.
– Анджело, це ж Різдво, – сказав Френк.
– Я знаю, що Різдво! – Анджела скочила на ноги й схлипнула. – Я знаю.
Вона вийшла на кухню. Джейн подивилася на батька:
– Що відбувається?
Френк знизав плечима.
– У жінок такого віку буває. Життя змінюється.
– Це не просто зміни. Піду спитаю, що з нею.
Джейн підвелася й пішла за матір’ю.
– Мамо?
Анджела наче й не почула. Стояла спиною до дверей, збиваючи вершки в мисці з неіржавної сталі. Міксер торохкотів, стіл укривали білі плями.
– Мамо, все гаразд?
– Треба зайнятися десертом. Зовсім забула збити вершки.
– Що сталося?
– Треба було все підготувати до того, як сідати. Ти ж знаєш, що твій брат Френкі стає нетерплячий, як мусить надто довго чекати наступної страви. Якщо просидить там більше ніж п’ять хвилин, то й незчуєшся, як знову телевізор увімкне. – Анджела взяла цукор, сипонула повну ложку в миску й продовжила збивати. – Ну хоч Майкі намагається бути чемним, як може. Хоч і бачить погані приклади. Хоч куди глянь – самі погані приклади.
– Слухай, я бачу, щось не так.
Анджела вимкнула міксер і, згорбившись, подивилася на вершки, збиті мало не на масло.
– Джейні, це не твій клопіт.
– Якщо