– Гадаю, за це слід похвалити й мене. Її батько був астроном і свого часу встиг попрацювати на мене, а вона завжди дуже цікавилася наукою. Тож я і зробив кілька відеодзвінків.
Гейвуд Флойд не вважав за потрібне додати, що він, як і значна частина представників роду людського, був закохався в Іву відразу ж, як на кіноекрани вийшов римейк «Звіяних вітром».
– Звісно ж, – продовжив він, – сер Лоренс був у захваті. Щоправда, спершу мені довелося його переконувати, що її інтерес до астрономії зовсім не дилетантський – інакше під час подорожі вона не знайде спільної мови з іншими пасажирами та членами екіпажу, а це буде катастрофа.
– І це мені нагадує, що… – озвався Джордж, дістаючи невеличкий пакунок, який він не дуже вдало ховав досі за спиною, – у нас тут для тебе є один малесенький подаруночок.
– Чи можу я його відкрити прямо зараз?
– Гадаєш, хай відкриває? – схвильовано запитав Джеррі в Джорджа.
– Ну, тоді обов’язково відкрию, – заявив Флойд, розв’язуючи яскраву зелену стрічку та розгортаючи папір.
Усередині в красивій рамці була репродукція картини. Хоча Флойд і не дуже знався на мистецтві, він пригадав, що бачив її й раніше. І, дійсно, хто ж таке забуде?
На ній був зображений імпровізований, збитий із того, що опинилося під рукою, пліт, який немилосердно підкидало на морських хвилях, а на ньому було повно напівголих людей, що рятувалися після кораблетрощі. Дехто з них, майже без ознак життя, готувався вже постати перед Творцем, а хтось відчайдушно махав якомусь судну десь на горизонті. Нижче був підпис:
ПЛІТ «МЕДУЗИ»
(Теодор Жеріко, 1791–1824)
А ще нижче красувалася приписка Джорджа та Джеррі: «Добратися туди – це тільки половина розваги». (Мовляв, не забудь потім, Флойде, добратися й назад.)
– Ви – просто пара справжнісіньких бестій! Як же я вас люблю! – схвильовано проказав Флойд, обнімаючи їх. І цієї миті на клавіатурі в Арчі жваво заблищала кнопка з написом «УВАГА» – час було йти.
Тиша, в якій його друзі залишили каюту, пролунала красномовніше за слова. І Гейвуд Флойд востаннє окинув оком це тісне приміщення, що майже половину його життя було для нього цілим Усесвітом.
Раптом він пригадав, як закінчується той вірш:
«Я жив щасливо і щасливо вмру».
Розділ 8. Зоряний флот
Сера Лоренса Цунґа не можна було назвати сентиментальною людиною. Він був надто великий космополіт, щоб серйозно сприймати патріотизм, хоча ще студентом останнього курсу якийсь час, зовсім недовго, і носив штучну, стилізовану під традиційну китайську, чоловічу кіску, як то було популярно за часів Третьої культурної революції. Проте реконструкція катастрофи «Цяня», яку Лоренс побачив у планетарії, зворушила його до глибини душі та спонукала перенаправити значну частину свого надзвичайно потужного впливу й енергії на космос.
Невдовзі він уже подорожував у вихідні дні на Місяць, а також призначив свого