Нема де правди діти: сучасна Україна, її суспільство, політикум, медіа, навіть деякі церковні інституції просякнуті брехнею, невіглаством, неповагою до людської особистості, жадобою до грошей та прагненням до «покращення» життя за рахунок обкраданння всіх і вся – людей, відносин, природи, майбутнього і самої ідеї Бога. І заслуга в цьому – тієї самої генерації викоханих людоїдами покидьків та їх нащадків.
Саме вони перемогли в історичній битві всіх своїх союзників, попутників та ворогів. Найзапеклішими, найрадикальнішими, найзатятішими серед останніх були і члени Організації українських націоналістів. Згідно з усталеним, розповсюдженим міфом, який набув характеру аксіоми, 30 червня 1941 р. її лідери, якщо зовсім точно – невеликого її уламку, який називають чи то ОУН «революційною», чи то просто «бандерівцями», проголосили у Львові «Акт відновлення Української Держави».
Мета моя дуже скромна: ввести до короткого, популярного тексту існуючі станом на початок 2013 року версії, концепції та теорії і сформулювати відповіді на прості, як божий день, запитання:
– Хто, що саме, за яких обставин проголосив у той день у Львові?
– Яким був справжній зміст папірця, який нібито з балкона другого поверху будинку «Просвіти», що на площі Ринок, зачитав нібито заступник голови нібито ОУН Ярослав Стецько?
– Хто був автором цього документа?
– Яким був рівень його леґітимності?
– Чому документ сакрального буквально значення зачитував Ярослав Стецько, а не сам Степан Бандера – нібито провідник ОУН?
– Який вплив той Акт мав на українську громаду Східної Галичини?
– Які мав реальні політичні наслідки?
– Чи можливо було за існуючих на той день геополітичних і просто політичних обставин реалізувати положення того документа?
– Як вплинув на стан тогочасного національного політикуму взагалі, націоналістичного руху зокрема?
– Яким був – якщо був – реальний рівень співробітництва українських націоналістів з нацистами? В яких організаційних формах це співробітництво, за умови,