– Добре, – відповів Ґероґли і звернувся до джигітів з піснею-настановою:
Дам я тобі одну пораду:
Не залишай свою країну,
Боягузу і підлому рабу
На допомогу не поспішай.
Почесне місце – навпроти дверей
Знати своє місце повинен джигіт,
Коли не запрошують тебе,
Ти приходити не поспішай.
Спозирай добрі справи —
Це наука душі твоїй.
Коли страждає ближній твій,
Сміятися з нього не поспішай.
Якщо хтось бездітним помре,
Залишить пасовиська і стада,
І будуть люди грабувати добро,
З ними на грабунок не поспішай.
Шлях ходжі через гори проліг,
Якщо господар полишив дім,
Дружина його залишилась одна —
її ображати не поспішай.
Немає у цьому світі нічого
Прекраснішого, ніж добре обличчя,
Боягуз чужою б'ється рукою,
Брати його гроші не поспішай.
Йди, Ґероґли, битва близько,
Рівного доблестю обирай,
Якщо боягуз перед тобою біжить,
Гнатися за ним не поспішай.
Закінчилася пісня, і Косе сказав:
– Поїхали назад, джигіти, треба повернутися!
Побрів Ґероґли, бурмочучи про себе: «Товариш одинаку – бог». Не доводилося перед тим ступати Ґероґли на сиру землю, хіба коли на коня сідав. І зараз настраждався він, ідучи пішки. Ноги вкрилися пухирями, по лобі піт струмком тече. Які запаси у пішого? Захотілося пити – де взяти чаю? Захотілося курити – де ж тютюн? Захотілося неше – та де його знайти? Йшов Ґероґли безлюдною пустелею, втрачаючи свідомість, розум у нього мало не помутився. Раптом – звідкись узявся – білобородий старець.
– Гей, сину мій! Щасливої дороги тобі!
Знаєте, мабуть, як сердита людина відповідає?
– Чи ти, старий, в дорогу мене посилав, що тепер зичиш щасливої дороги?
– Хоч я і не посилав тебе, та все ж скажи мені, куди прямуєш?
– Ти що послом засилав мене куди-небудь, що я повинен тобі розказувати?
– Не гарячкуй, сину мій, облиш цю дурну звичку. Ти йдеш все далі і далі від своєї країни, немає попереду ні людей, ні поселень!
– Якщо покидаю я свою країну, то хапай мене тут і стягуй борг, якщо я у тебе в боргу!
Сказав Ґероґли і заціпенів – щез старець, пропав – неначе і не було його зовсім, тільки й мовив: «Нехай принесе тобі достаток твоє ремесло!» Підійшов він туди, де стояв старець, а там і слідів ніяких немає… Згадав він бувальщину, що чув колись, і зрозумів, що то був Хизр,[38] мир йому.
– О, Аллах, до чого ж я невезучий! Мені б підійти до нього, отримати благословення. Що ж, хай буде що буде – спробую покликати мого покровителя, Лева божого,[39] – вирішив Ґероґли і заспівав:
Все у руках року, всемогутньої долі,
Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан![40]
Я