Як я вже згадував, доля заробітчан -емігрантів чекала і моїх батьків, але їм судилося пройти через більш суворі випробування. Коли мій дід Павло дізнався, що тато разом з молодою дружиною вирішили поїхати в Францію на заробітки, його попередній запал стосовно молодих дещо спав. Мама розповідала, що діда дуже ганьбила його рідна сестра Галіскевичка, що він розганяє дітей, і пригрозила йому, що забере тата з жінкою до себе. Вона дійсно хотіла це зробити, оскільки своїх дітей в неї не було, тим більше вона була багата. Виходить, що переселенкою була і рідна сестра діда, і теж не менш багата за діда. Справді, діду стало соромно перед родиною, адже він мав змогу побудувати сину нову хату, на новому місці і не віддавати його в прийми до сестри. Що стосується виїзду на заробітки, то туди їхали лише дуже бідні люди, а сім'я Бервецьких відносилась до іншої категорії селян, дід не хотів допустити, щоб його син таке зробив. Соромно було б перед односельчанами, і робочі руки були потрібні на своєму господарстві. В разі виїзду сина діду самому довелося би наймати робочу силу. На той час в сім’ї діда залишалося дві неповнолітні дочки—це цьоця Катруся, яка вчилась в семінарії, цьоця Рузя (мама ІгораКоновського) і онучка Ольга, що після смерті батьків залишилась на вихованні у діда з бабою. Всі її називали «наша Оля» (це Лесі Стахович мама). Леся жила в нас на вул. Червоноградській у Львові. Ольга тепер живе в м. Рудки, і про неї я ще буду згадувати. Молодший син – Ігор, на якого дід покладав великі надії, чомусь раптово охолов до роботи, робити нічого не хотів чи не міг. Його навіть возили до лікаря. Обстеживши Ігора, лікар все зрозумів, а дідові сказав, щоб”брав його в руки» і змушував більше працювати. Я думаю, що діагноз лікаря був правильний, оскільки з нього видно, що в Ігора була сильна депресія. Його наречену, з якою він мав намір оженитися, батьки насильно видали заміж за багатшого. Як Ігор переносив ці події, сказати трудно, але одружуватися він більше не хотів. Крім цього, в селі ходила чутка, що Ганя (наречена Ігора) вийшла заміж будучи вже вагітною. Виходить, що Тарас Крукеницький—мій двоюрідний брат. Тарас про це теж знає, довгий час він очолював Львівські міські електромережі. Ми разом ходили в школу, але з відомих причин (про які я ще розповім) він закінчив школу на рік раніше і вступив у Львівський сільськогосподарський інститут.
Виходячи з даних обставин, дід був змушений піти на компроміс і прийняти невістку до хати. Але молоді настільки були налаштовані на виїзд, що відмовилися від пропозиції діда. Це обґрунтований татів принцип. Фактично дід образив сина нізащо, тим більше, коли став перед фактом, що син вже одружений, а це не була звичайна розписка в сільській раді, це був церковний шлюб, який мусили поважати всі. Чого дід добивався, незрозуміло. Мама розповідала, що дід, видно, зрозумів свою помилку, страшенно розхвилювався з цього приводу. Примирення здій-снилось через родичів, розпочалися цілі