Час проходив скоро. Війна продовжувалася цілих 1414 дні. Потрібно сказати, що в нашому селі німці поводилися нормально, в Німеччину забрали бажаючих (і такі були), або тих, що не захотіли ховатися підчас облав. Так одним з добровольців був мій двоюрідний брат Теофіль (син батькової найстаршої сестри Парані, що була замужем за Гринчуком Федором). (
Родина Гринчука Федора Григоровича була заможньою, проживала на хуторі Берці. У Федора було два брати Василь і Ілля, в яких були свої сім’ї, в народі казали на них – Мельники, мабуть колись хтось з батьківпрацював мельником. У Федора і Параскевіїбулоп’ятеродітей. Син Мирослав одружився з СавіцькоюМарієюФедорівною і проживав разом з батьком до війни, а потім у Львові. Дочка Наталя вийшлазаміж за БуяраДмитра Павловича, проживали на Завадівці, буливиселені в Сибір, післяповернення проживали в смт. Брюховичібіля Львова. СинТеофілмавосвіту 6 класів іще з дитинствамавнахил до кулінарії. Під час німецькоїокупаціїбуввивезений до Німечини як остербайтер, де працював старшим поваром в приватному готелі. Через іциндент (бійку) з господарем готелю попав в концтабір де перебував до приходу радянськихвійськ в Німечину. При йогозвільненнірадянськекерівництво дало йому зразу воєнну форму, і він став служитив червонійармії. Післязавершеннявійни проживав з сім’єю в місті Рудки, працювавшефповаром в ресторані. Син Зеновій, маючи освіту 8 класів, вчителював в селі Голодівка. Одружився з Балабух Катериною Миколаївною. Сїм’я проживала у Львові, мали трьох дітей. Дочка Віра була одружена з Фариною Петром Михайловичем родом з Магерівського району. У них було двоє дітей: дочка Ярослава і син Ігор. Під час німецької окупації, в час, коли віта села тримали німці під арештом, а це було кілька місяців, Гринчук Федір за примусу влади тимчасово виконував обов’язки старости села. За це був засуджений комуністичною владою після війни на 10 років тюрми і 5 років заслання. Був звільнений за хорошу поведінку і виконання норм, умовно достроково. Це сталося після смерті Сталіна. Ще одна татова сестра Ліля була замужем за Базелюком Іваном, проживали на Загреблі. В них було 5 дітей: Іван, Анатолій, Розалія, Ганна і Нестор). Гринчуки згадує пан Володимир часто приходили до нас в гості, цьоця Параня до мами, а внуки до бабусі. А особливі зустрічі були на храмовий празник, на святого Даниїла, адже батько мав ім’я Данило. Це були щирі родинні теплі стосунки.
Знову комуністи або «другі москалі»
Війна тривала, час плинув скоро, але якось пішли чутки, що німці почали відступати. Ці чутки стали набирати реального змісту, і мудрі люди стали думати, як уникнути повторної зустрічі з визволителями зі сходу. Люди розуміли, що з їх приходом добра небуде, будуть арешти, тюрми і розстріли. В тата з’явився план заздалегідь виїхати на Захід через Сянок, Польщу і дальше. Він до цього почав готуватися. Бабуся Марія мала залишитися з дочкою вдома. Але мама чомусь категорично заперечила,
