Зрозумівши, що вони залишені на себе, дехто з прибулих також опустився долі, щоправда, на відміну від вартових, які вклалися на шинелях, у в’язнів не було нічого. Так і прилягли вони на сиру землю, позаяк майже літня погода дозволяла це робити без ризику застудитися.
– Уночі буде холодно! – попередив Микола Ревуцький, також опускаючись на землю.
– Чому? – запитав Осип Павлюк.
– Гори близько. А скажу вам, Альпи – то не наші Карпати! Альпи – то є Альпи!
Поволі весь галицько-буковинський етап опустився на землю. Що робити далі, не знали. Ніхто їх не турбував, не кричав і не погрожував. А поки цього не сталося, варто було з цього скористатися.
Дуже швидко частина в’язнів заснула. Як було приємно спати не в тісному, просякнутому потом вагоні, а на чистому повітрі, не боячись зачепити сусіда. Не опирався цьому і Тома Білецький. Він підклав під голову кашкета і миттю заснув. Стомлений переїздами та невідомістю організм миттю відключився.
Так четвертого вересня чотирнадцятого року табір для інтернованих Талергоф прийняв перших в’язнів.
9
Мала стрілка годинника, що стояв навпроти, вперто наближалася до цифри 9, і Карл Франц Йозеф Людвіґ Губерт Ґеорг Отто Марі фон Габсбурґ-Лотаринзький, двадцятисемирічний спадкоємець австрійського престолу, вже почав побоюватися, що скоро годинник покаже дев’яту годину, і цісар вирушить спати. А те, що буде саме так, молодий Карл не сумнівався. Важко, маючи вже вісімдесят чотири роки, змінювати свій розпорядок дня, що залишався сталим ось уже понад півстоліття.
Але і важко отак сидіти у приймальні перед кабінетом імператора Австрії та короля Угорщини у сподіванні отримати аудієнцію.
Карл розумів, що тут не обійшлося без «дружньої» поради начальника Генерального штабу генерала Франца Конрада фон Гетцендорфа, який мав неабиякий вплив на старезного цісаря і не приховував свого зневажливого ставлення до молодого спадкоємця. Втім, таке ставлення було взаємним. Карла також дратували надмірний авторитаризм і самовпевненість генерала, спроби відсунути його на задній план.
Він ніколи не забуде військову нараду в Генеральному штабі 12 серпня, коли Франція і Британія оголосили війну Відню. Тоді він прибув (як спадкоємець) у Генштаб, де саме обговорювалася ситуація, що склалась у Європі. Так сталося, що міждержавний конфлікт між Віднем і Белградом, на якому наголошував фон Гетцендорф і який мав завершитися за кілька днів, виявився запаленим сірником, кинутим на купу висушених дров. Судячи з доповідей генералів, Карл зрозумів, що ніхто ні на що таке не розраховував. Тоді начальник Генерального штабу врочисто (аж надто врочисто!) представив генералам увішаного орденами молодого спадкоємця в мундирі лейтенанта гусарського полку й одразу поцікавився його думкою про ситуацію в Європі.
Йому досі соромно за той свій виступ.