– Я не хроплю! – повторила Емма.
– Себе, – твердо сказала Саманта, – ніколи не варто ставити запитання, на яке не хочуть відповідати.
– Розмовляє, як донька дипломата, – посміхнувся Джайлз через стіл дівчині Себа.
– А ви – як політик, який не хоче відповідати на моє запитання, – сказав Себ. – А я хочу знати…
– Доброго ранку, це ваш капітан, – почувся з динаміка голос у супроводі тріскотні. – Зараз ми пливемо зі швидкістю двадцять два вузли. Температура повітря – шістдесят дев’ять градусів за Фаренґейтом, і ми не очікуємо якихось змін погоди упродовж наступних двадцяти чотирьох годин. Бажаю вам приємно провести цей день, обов’язково скористайтеся всіма чудовими можливостями, які пропонує «Бекінґем», зокрема, шезлонгами та басейном на горішній палубі, унікальними для цього корабля.
Виникла довга пауза, перш ніж капітан продовжив:
– Дехто з пасажирів питали мене про незвичний звук, що розбудив їх посеред ночі. Здається, о третій годині ночі наш флот проводив навчальні стрільби в Атлантиці, і хоча вони були за кілька морських миль від нас, у нічній тиші вони могли здатися значно ближчими. Прошу вибачення в усіх, кого розбудили ці нічні вибухи, але я служив на Королівському військово-морському флоті під час війни, тож знаю, що проводити нічні маневри вкрай необхідно. Однак можу запевнити всіх пасажирів, що нікому не загрожувала небезпека. Дякую і пропоную насолодитися рештою дня.
Себастьяну здалося, ніби капітан читав свою промову за підготовленим сценарієм, і, поглядаючи через стіл на свою матір, не сумнівався, хто її автор.
– Я б хотів бути членом ради директорів, – зауважив він.
– І чого б це? – зацікавилася Емма.
– Тому що тоді, – відповів Себастьян, дивлячись на неї впритул, – я міг би дізнатися, що насправді сталося минулої ночі.
Десятеро чоловіків залишилися стояти, поки Емма не зайняла своє місце на чолі столу, незручного столу, адже бальна зала «Бекінґема» не призначалася для проведення екстрених зборів правління.
Коли вона поглянула на своїх колег, ніхто з них не посміхнувся. Більшість із них стикалися з проблемами у своєму житті, але такого масштабу – ніколи. Навіть губи адмірала Саммерса були щільно стиснуті. Емма розгорнула перед собою синю шкіряну течку, подарунок Гаррі на її призначення головою ради директорів. Саме він, подумала вона, й сповістив її про проблему, а потім її й вирішив.
– Мені не треба нагадувати, що все, що ми сьогодні обговоримо, має залишатися в суворій таємниці. Не буде перебільшенням припустити, що все майбутнє «Судноплавної компанії Беррінґтонів», не кажучи вже про безпеку всіх присутніх на борту, поставлене на карту, – оголосила вона.
Емма поглянула на порядок денний, який підготував Філіп Вебстер, секретар компанії, за день до відбуття з Ейвонмута. Той уже безнадійно застарів. У новому порядку денному залишався тільки один пункт, і це, безумовно, буде єдиним, що необхідно обговорити цього дня.
– Почну, – вела далі Емма, –