Останнє вимовив уже голосно.
Тонко заспівали ліжкові пружини за шовковою ширмою. Плавно відсунулася одна з частин ширми, зігнувши вогнедишного дракона. А коли дракон повернув своє мальовниче єство, перед головним чекістом країни Рад постав чоловік украй невиразної зовнішності, в поношеній гімнастерці й галіфе. Комісарська куртка і стоптані чоботи надавали йому вигляду бувалого в бувальцях чекіста, який так і не зірвав жодної зірки вдалої службової кар’єри.
– Треба діяти як людина думки. А гадати і сподіватися – це вже майже здатися!
– І що?.. – суворо подивився на співрозмовника Фелікс Едмундович.
– Думаю таке: англійські печатки на ящиках, без сумніву, справжні. А золото в цих ящиках, із клеймами ювелірних заводів Фаберже та Морозова, без сумніву, відповідає пробі й вазі. Але…
Подивившись на шовкову ширму з нескінченно далекого Китаю, Дзержинський запитав:
– Упевнений, що китайці не допоможуть?
– Я розмовляв із Саном і Ваном. Вони великі майстри своєї справи. У Китаї тортури – це мистецтво. Люди в їхніх руках – лише заготовки для шедевра ката. Їхній досвід дозволяє з першого погляду оцінити цю заготовку. Але для переконливості вони все-таки застосовували до цього суб’єкта вашої домовленості свої голки. Відразу ж і заявили, що ця людина – не зовсім, так би мовити, людина. Сказали, що є такі особливі люди, маківки яких торкнувся сам Будда!
– Божевільний? Фаталіст? Фанатик?
– Радше святий, наділений милістю небес…
– Добре, що тебе не чують інші наші товариші…
– Ще китайці запропонували таке: щоб наш знайомець усе-таки виказав місце, де зберігається це золото, застосувати останній аргумент – змію, що обвиває нефритове гніздо. Це тортури, коли роздвоюється член, розрізається й вивертається мошонка, і… Такий неймовірний біль, після якого він якщо виживе, то назавжди втратить розум.
– Не наш випадок… Залишається тільки пряник для того, кого торкнувся сам Будда? Сподіваюся, що ці брати Сан і Ван знають, про