Військовий табір був недалеко, якщо до нього добиратися кіньми. День був сонячний, тож вони вирушили туди людними вулицями Сигтуни, отримуючи задоволення від спілкування. Адже не так уже й часто доводилось їм останнім часом розмовляти. Сьогодні поспішати непотрібно, тому вони проїхали ще й вздовж усього базару, що простягався на велику відстань. Чого тут тільки не було! Гамір стояв неймовірний! Люди ходили туди й сюди, щось носили, завантажували, розвантажували… Хлопець з дівчиною перекинулися словами з торгівцями і, задоволені собою, рушили далі.
– Я вже зранку був на плацу, прийшло багатенько народу. Хлопці тренуються, – почав Гео, коли вони вже виїхали за межі міста. Він був гарним, високим, світло-русявим хлопцем, вродою схожим на свою матір, проте набагато вищим за неї. Можна сказати, Гео був красенем. Інґіґерд любила його майже так, як рідного брата.
– Я знаю, зранку розмовляла з конунгом. Ти, бідненький, не спав усю ніч, – зі співчуттям сказала дівчина.
– Для тебе ж старався, – усміхнувся хлопець.
– Гео, ти як друг скажи… – почала здалеку принцеса.
– Що ти хочеш почути? – зацікавлено подивився на неї Гео.
– Порадь, як мені поступити. Я не можу вибрати, за кого виходити заміж. Не знаю… – знервовано пожалілася дівчина.
– Ну, я б, напевно, вийшов за мужчину на твоєму місці, ха-ха. – Хлопець спробував перевести це все на жарт.
– Ха-ха-ха, – також засміялась принцеса, та раптом спохмурніла. – Не смішно насправді. Ти ж уявляєш, я Олафу вже передала подарунок.
– Ну і… – не зрозумів натяку Гео.
– І після цього відмовлюся виходити за нього заміж? Батько дав мені можливість вибрати між Олафом і Яріслейвом. Стільки сумнівів не було в мене ще ніколи, – із запалом промовила принцеса, повернувши голову до Гео. Зараз коні йшли спокійною ходою, тому вона хотіла поспілкуватись, щоб ніхто не чув, раз