подав їй новину журнал.
– Отакої, – сказала вона.
– Так все ж таки частково з Киева! По мамі! – втішився Красавицький. – Ой, Машо, Машо, а ще відмінниця в інституті!
– Я просто поезію не дуже люблю, – зізналася та. – Я все пам'ятаю. Ахматова жила на вулиці Мерингівській, 7, потім на Тарасівській, 23/25. Ще пам'ятаю, що «Київ не справив ніякого впливу на її творчість», – процитувала студентка надиктований педагогом конспект.
– А брати й сестри в неї є? – поквапив Красавицький.
– «…у Києві, – поринула Маша в статтю, – Анна вперше побувала в п'ятирічному віці. Всю зиму 1894–1895 року родина Горенко прожила в готелі «над Бессарабським ринком».
– Поряд із Бессарабкою стояв готель «Національ», – тлумачив запис її одногрупник. – Там, де наразі кінотеатр «Орбіта».
– «…за ці місяці, проведені в Києві, в їхній родині сталося кілька подій: тут народилася молодша сестра Ія».
– Тобто її рідна сестра – киянка! Прошу занести це до протоколу, на випадок, якщо вона твоя бабуся, – зрадів Мирослав.
– «Ія була найвродливішою в родині».
– Вона точно твоя бабуся! – проскандував він.
– Ні, – сказала Маша, проминувши ще кілька рядків. – Ія не могла бути моєю бабусею. Вона померла 1922 року бездітною, в Україні, від туберкульозу й голоду. А 1914-го Ахматова передбачила її смерть у вірші «Моїй сестрі». 1910 року вона передбачила смерть свого чоловіка Гумільова. Вона присвятила йому вірші «Прийшли і сказали: помер твій брат».
– Ось бачиш?
– Що я повинен бачити?
Маша Ковальова бачила текст, надрукований на дешевому папері.
Історію, подаровану журналом поетесі, що повісилася, який цілком міг бути засуджений як співучасник за статтею «доведення до самогубства».
До Царського саду з його пишними клумбами водила бонна дітей родини Горенко.
У верхній частині парку, як написала у своїх записках Анна Ахматова, з нею сталася інша подія, яку можна вважати доленосною: вона знайшла брошку у вигляді ліри, й бонна сказала їй: «Це значить, ти будеш поетом».
– От і все.
Мила історія – цілком гідна для першого дзвінкого рядка зіркової біографії першої поетеси Росії, прямого «нащадка» Чингісхана.
Ось тільки притягує очі, наче магніт.
Відвівши погляд від рядка, Маша спіймала себе на дивному відчутті, наче щойно розлюбила, – жалю й порожнечі.
Їй відчайдушно захотілося туди – «до Царського саду з його пишними клумбами».
Ні, Вероніка має рацію – слова заворожують, – література й відьомство помазані одним миром.
– Привіт, кицю, – інший Мир – Красавицький – зустрівся поглядом з білою кицькою.
Беладонна, що повернулася з подорожі по карнизах, вивернула з-за балконних дверей. Слідом за нею з'явилася й Пуфик. Зробивши кілька кроків, кицька повалилася мішком на паркет, витягла лапи й умиротворено замружилася.
– Merde voyage,[6] – прогаркавила вона.
– Гаразд,