– Чому? – здивувався Дроник.
– Бо якщо її видалити, той, хто її поставив, одразу второпає, що його виявлено й нашорошить вуха. Нехай стоїть, ми просто листами з цього компа обмінюватися не будемо. Яка від неї шкода? – роз'яснив свою позицію Сергійко.
– Згода, – підтримав хлопця Чипсет.
– Давайте ще раз подумаємо, за ким потрібно простежити? – продовжував Сергійко думати вголос.
– А мені та тітка не сподобалася, що вимагала ці… як їх там… паспорти, – Дроник посміхнувся, згадавши, які імена він дав принцесі та Чипсету. – Вигадали теж… Паспорти якісь… Крім того, вона могла чути, як ви про Річпорт домовлялися.
– Ти маєш рацію, тому вона стає підозрюваною номер один. її візьму на себе я, – вирішив Сергійко.
– А чому це… того… саме ти? – заперечив Славко.
– Не сперечайтеся. Нехай за адміністраторкою стежить Сергійко, – припинив у зародку дискусію Чипсет, – Васла візьме на себе чергову, я просто стежу за готелем. Сидітиму в холі, може, хтось і з'явиться. І штаб ми зробимо саме в готелі, а не тут. Тут занадто далеко, тому незручно. Дронику, а ти з'ясуєш дані на всіх, за ким ми стежимо. Не вийде – значить не вийде, тоді приєднаєшся до нас. Ex, ще б когось на допомогу…
План дій було складено. Без довгих розмов уся компанія подалася до готелю.
Небезпечна гра почалася.
Розділ 7
Цікавий садимо гопак…
Інформа отямилася від того, що в бік їй уперлося щось тверде й гостре. У роті стояв бридкий присмак чогось огидно солодкого. Голова була важкою і сильно боліла. Дівчина спробувала повернути її, але одразу застогнала. У голові немов покотилися великі чавунні кулі і боляче стукнули в скроню. Принцеса відкрила очі й спробувала поворухнути рукою – нічого не вийшло. Руки були щільно зв'язані широким шкіряним ремінцем. У приміщенні, де її залишили, було темно, якщо не зважати на слабку смужку світла, що пробивалося під дверима. Вона спробувала поворухнути ногами, але ноги теж були зв'язані.
– Агов! – спробувала крикнути дівчина. Голос пролунав тихо та хрипко, а в голові знову застрибали чавунні кулі. – Агов! – повторила вона. – Там є хтось?
Удруге вийшло краще. Голос зазвучав голосніше і впевненіше, а в скроню вдарило вже не так боляче. Довелося крикнути ще раз, перш ніж двері нарешті прочинилися. Світло сліпуче бризнуло в кімнату, вдарило по очах. На порозі виникла невисока товста фігура.
– Ну, чого треба?
Інформа одразу впізнала голос Товстого, якому допомагала у кав'ярні нести Довгого, і все згадала.
– Розв'яжіть мене, – зажадала вона, – мені потрібно в туалет.
– Ага, як же… Розв'язати… А якщо втечеш? Мені потім довбешку знесуть… – Товстий, щось незадоволено бурмочучи, почав розв'язувати ноги та допоміг Інформі звестися. Ноги затекли і погано тримали, коліна одразу підігнулися, і якби Товстий не підхопив дівчину, вона б точно впала.
– Давай, рухайся… – бурмотів він.
Інформа