– Як зникла? – трохи голосніше, ніж це було потрібно, запитав професор.
Сусід ліворуч перестав хропти й перевернувся з боку на бік. Професор і Флоппі застигли. Сусід щось пробурмотів уві сні й знову гучно захропів.
– Не знаю, – зашепотіла йому в саме вухо Флоппі. – Тільки я прокинулася, а її нема. Я подумала, може, вона в туалет вийшла, годину чекала, а її все нема й нема. Я виглянула з бараку – охоронця теж нема, от я до вас у барак і перебігла. А ваш охоронець теж кудись пішов.
– Зрозуміло, – пробурмотів професор, хоча нічого не було зрозуміло, – біжи назад, поки тебе не застукали. Чекай на Інформу, вранці побачимо. І не хвилюйся, вона звідси все одно не втече. Впевнений, ранком усе з'ясується.
Флоппі навшпиньки вислизнула з бараку. Свою помічницю професор заспокоїв, але сам не заснув до ранку: справді, куди могла подітися принцеса? Вночі! Не сказавши й слова Флоппі!
«Дівчисько! – лаявся подумки професор. – Неслухняне дівчисько! Отримає вона від мене, коли повернеться!»
Він проворочався без сну до самого ранку, і коли пролунав сигнал до пробудження, встав зовсім розбитим, але нічого вдіяти не міг, мусив одягатися, йти на сніданок, а потім на роботу. У їдальні він здаля побачив Флоппі разом з Інформою, грізно насупився й підійшов до них.
– Дівчисько! Паска б тобі! – прошипів він грізно.
– Пане Сидиром, у мене є приголомшлива новина! – зашепотіла Інформа. – Тільки я тут говорити не можу, потім, надворі.
Професор здивовано знизав плечима й гмукнув:
– Таємниці… Подумаєш… – Він поставив перед собою тацю з тарілкою супу, шматком хліба й чашкою рідкого чаю, над якою здіймалася пара. – Тоді снідаймо швиденько.
За десять хвилин надворі Інформа неголосно розповідала про свою нічну пригоду. Учора вдень, під час роботи зовсім випадково вона почула дуже цікаву розмову. Говорили двоє молодих чоловіків.
– Зустрічаємося за годину після сходу Ка, – сказав один.
– Добре. Будь обережний! Приходь до старого колодязя, треба поговорити і дуже серйозно. Мені здається, що десь поруч із нами треться шпигун.
Обоє не бачили, що прикрита дверима Інформа добре чує їх розмову. Те, що співрозмовники побоювалися шпигуна, означало єдине: це були нескорені глюки, саме ті, кого так наполегливо шукала експедиція.
– І я пішла до цього колодязя, – розповідала далі Інформа, – прийшла набагато раніше, а потім побачила їх обох. Не хвилюйтеся, – вона поклала долоню на плече професора, – я не зізналася, хто я та звідки, сказала тільки, що ми хочемо боротися. А вони відповіли, що порадяться зі своїми друзями, а потім дадуть мені знати. От і все. Я дуже рада, що ми знайшли контакт із борцями проти тиранії Директора планети! Я вважаю, що це велика удача!
– Хтозна… Це як сказати… Ти навіть не уявляєш, якому ризику піддаєшся!
– Який тут може бути ризик? – здивувалась Інформа.
– Дівчинко, –