– Мене? Ножиком? – і далі ревів Архіват із виряченими очима, аж червоніючи від натуги. – Свистки! Шелупонь!
Лупер ніби залишився без кісток. Обтікаючи кожну нерівність на стіні, сповз на підлогу та влігся на ній безформною, але дуже мальовничою купкою. Архіват зробив крок уперед, і далі обертаючи над головою стегно, яке розсікало повітря, ніби важка булава.
– Геть звідси! – не вгавав Архіват. Він зробив ще крок у напрямку столу, біля якого стояли біти, й ті не тільки відчули пахощі гарно прокопченого м'яса, а й вітерець від обертання стегна, швидкість якого шалено наростала. Вони тверезо зважили ситуацію та зрозуміли, що після наступного кроку хтось муситиме зійтися зі стегном упритул, і підскочили до свого командира, підхопили його під руки та поволокли до виходу. Очі в Лупера розплющилися, й він засукав ногами, намагаючись підвестися.
– Агов, ти… – невиразно пробурмотів він, тицяючи пальцем у бік Архівата, який нарешті припинив крутити стегном над головою. – Ти ще мене згадаєш…
– Геть, геть звідси! Ти ба! Мене! Ножиком! І більше тут зі своїми плюгавцями не з'являйся! Довбешки повідкручую!
Лупер проїхав кілька хвилин верхи, поки цілком отямився.
– Стій! – він підняв руку. – Ти давай до дерева. Якщо за півгодини гонець там не з'явиться, повертайся до корчми та чекай на нас там. Якщо гонець з'явиться – обшукати, листа забрати, самого гінця порішити. По тому всі до корчми. Ти, – тицьнув у груди іншого біта, – до Залізної брами, ти – до Дерев'яної, я – до Золотої. Розпитайте охорону, чи не виїжджав хто за останні півгодини. Якщо так, розпитайте, в який бік поїхав, який з вигляду. Отже, я вважаю, що гонець прямо до Столиці не поїде. Шукайте слід… Збираємося біля корчми. Хутко! Помчали!
Усі роз'їхалися в різні боки.
Розділ 4
Лист від Сержа Першого
Кадим та Рикпет стояли перед Макровіром. Обидва були неприродно спокійні. А той уважно вдивлявся в їхні обличчя, намагаючись знайти бодай що-небудь від колишніх Петька та Дмитра, і, до своєї втіхи, не знаходив. З полегшенням відкинувся він на високу спинку зручного крісла та заплющив очі.
Рикпет та Кадим і далі стояли мовчки та нерухомо, ніби великі шахові фігури офіцерів, вирізьблені з дерева. Тільки одяг в них не відповідав цій стародавній грі: джинси, футболки та кросівки.
– Рикпете! – тихо покликав червоний вірус.
– Так, мій пане.
– Чи знаєш ти, чому ви тут обидва опинилися?
– Так ви звеліли.
– Це зрозуміло… Це так має бути… Ви тут ось чому: нещодавно Великий Процесор розклав на цифру мого брата, чорного віруса Макровіра. А допомогли йому в цьому ваші дружки Васла та Серж Перший, колишній король Глюкландії. Це вам відомо?
– Так,