У мене був великий плюс: мені не треба було ні перед ким виправдовуватись. Жінкам узагалі не варто виправдовуватись, ніколи, я так гадаю. Жінкам узагалі простіше, ніж чоловікам. Вони можуть просто вийти, не сказавши нікому і слова. На дурку, знову ж таки, жінці потрапити складніше – їй більше всякого прощається. Жінка може ось так жити собі спокійно, сподіватися на тепле сімейне щастя, а потім вийти в робочий час на перекур і зрозуміти: її задрало бути по життю посланою на троєщину світу.
Я докурила сигарету і сказала собі: можливо все, просто не форматуйся. Ти ж не хард-диск, Ліє, стрілять-колотить? Тут ніхто не бажає тобі зла, ти просто хочеш хорошого чоловіка. Зрештою, ти сама прекрасно знаєш, чого ти хочеш. Київ – Делі. Делі – Ладакх. Їсти chapati.[5] Пити «Limka».[6] Рухатися вгору, до витоків Ґанґу.
До мене підходить меланхолійний індусячий пес, напевне, просвітлений. Махає хвостом, просить десять рупій.
– Іди в дупу, не дам, – кажу йому і чухраю псові за вухом.
«Зобакен ніхт кусакен», – думаю я, підіймаюся з лави і підходжу до молодих людей з наших країв. Серед них десь мій принц. Або не серед них, але десь – точно є. Мій.
– Намасте! Мене звати Лія, я з Києва. А звідки ви?
2012
Король Артур у Єгипті
В останнє Артура бачив одноногий бухгалтер І. Було це пізнього вечора, і невідомо в якому стані перебував на той час І., позаяк за ним іще зі Синайського півострова тяглася слава чарколюба. Але того разу було Катманду, І. начебто змінився, а ще, кажуть, великим гріхом є судити людину, яка віддала бодай клаптик серця Господові, за її попередніми вчинками. Адже Господь – визволитель, на білому коні Він в’їжджає в темні хащі сердець і під корінь вирубує там усіх карликів-канібалів, що погрузли в розпусті та демократії. У прекрасному шоломі спасіння, Він сурмує на багато тисяч кілометрів навкруги, оголошуючи великий тріумф іще одного серця, і білі голуби проштовхуються врешті крізь кажанячі скупчення і вилітають на світло.
Тому судити І. з його минулого – невдячна річ. Подейкують, буцім у Катманду він сильно змінився. Можливо, треба завдячувати Артурові, який слушної миті опинився поруч, можливо, директорові одноногого бухгалтера, який із незбагненної милості оплачував перебування І. за кордоном, рятуючи таким чином власні м’які тканини від нової податкової, – так чи інак, за всіма обставинами і збігами криється Той, хто є причиною всіх причин.
Отож, розстаючись із Артуром, І. почув від нього таке: «Якщо захочеш побачити мене, просто поклич мене, і я прийду». Артур з І. уже потоваришували на той час. Позаду залишились їхні непорозуміння, борги за траву, за молоко, за порошок від зневоднення – це пустеля, братику, тут не місце жінкам. Тут місце для схимників і для міцної чоловічої дружби. Тут жінок зодягають у чорне, щоби духи злоби піднебесної не спокушали сердець правовірних нащадків Пророка. Тут зелень тільки