Помилка. Светлана Талан. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Светлана Талан
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2014
isbn: 978-966-14-6235-8, 978-966-14-6293-8
Скачать книгу
важко зараз матері.

      Якоїсь миті дівчині захотілося, щоб автобус не прийшов. Тоді вона схопить важкі валізи й радісно скаже: «Та хай йому грець, тому інституту! Ходімо, мамо, додому!»

      Але дива не сталося. Гуркочучи розбитою дорогою й залишаючи за собою хмари дорожнього пилу, підійшов старий «пазик». Вероніка поцілувала маму в щоку. Скільки смутку було у втомлених маминих очах!

      – Матусю, бувай! Тільки не здумай плакати – не треба мені дорогу поливати слізьми! – підбадьорюючи матір, сказала Вероніка.

      – Не буду, – з покірністю дитини відповіла мати.

      Незабаром автобус поніс Вероніку в нове життя, а на дорозі ще довго стояла жінка, вдивляючись у далечінь…

      Розділ 8

      Кіра була у своєму репертуарі. З’явилася в гуртожитку медінституту, де жила Вероніка, без попередження. Вона увірвалася до кімнати й відразу кинулася обіймати подругу.

      – Веронічко моя! Як я за тобою скучила! Не йде Магомет до гори, так гора прийшла до Магомета! – весело заторохтіла Кіра. – Тебе в гості не дочекаєшся! Невже зовсім немає часу для подруги дитинства? Чи нові подруги кращі?

      – Відчепися, бо задушиш! – засміялася Вероніка. – Ти чому не попередила, що прийдеш? І як тебе вахтерка пропустила?

      – Нема дверей, які б не відчинилися переді мною! – театрально видала Кіра й плюхнулася на ліжко. – Спека неймовірна!

      – Що ж ти хочеш? Кінець червня.

      – Коли поїдемо на канікули? – запитала Кіра. Вона простягла руку і взяла печиво з вази. – Чай пити будемо?

      Вероніка збігала на кухню, і незабаром подруги сиділи за столом, попиваючи чай із печивом.

      – Я поїду до мами не одна, – повідомила Вероніка.

      – З Назаром?! – Кіра округлила очі. – Так ти з ним знайома без року тиждень! Чи ти не квапишся, подруго?

      – Він мені зробив пропозицію.

      – Що?! Через місяць після першого побачення? – від подиву Кіра аж перестала жувати печиво, а її рука застигла, стискаючи печенинку.

      – Ну і що? Він же не хлопчик, щоб бігати на побачення й потайки цілуватися в під’їзді, – спокійно відповіла Вероніка.

      – На скільки років він старший за тебе?

      – На десять. Кіро, ну яке це має значення?! Він – самостійна доросла людина, інженер-будівельник, живе у своїй кооперативній квартирі, має автівку… Власне кажучи, мене все влаштовує. – Вероніка подивилася на подругу й всміхнулася кутиками рота.

      – А почуття є? Ти його кохаєш?

      – Думаю, що так.

      – Так думаєш чи кохаєш?

      – Не знаю, – Вероніка відсунула чашку. – Я знаю напевне, що мені з ним комфортно і спокійно. Я не хочу шаленого кохання, від якого паморочиться голова і втрачається розум. Мені хочеться спокійного сімейного життя. Ось і все.

      – Стати рабою чоловіка й кухні? – з легкою іронією в голосі запитала Кіра.

      – Усі ми, жінки, рано чи пізно стаємо рабами домашнього побуту. Принаймні в мене буде