Отже, до їхньої країни добре знана земля, але про ту, що вище за них, – ніхто нічого певного не скаже. Перехід заступають високі гори (можливо, Алтай. – В. Ч.), і їх неможливо перейти. Лисі розповідають – я в це не вірю, – що в горах живуть люди з цапиними ногами, а за горами – ще інші люди, які по шість місяців сплять. Але я в це не вірю. Напевне відомо, що землі на схід од лисих людей заселені іседонами…
А ще вище за них, як розказують іседони, є одноокі люди й грифи, що бережуть золоті скарби. Таке говорять скіфи, а вони перейняли ці оповіді від іседонів. Щойно від скіфів ми довідались про це й називаємо їх по-скіфськи аримаспами, бо «арима» по-скіфському значить один, а «спу» – око».
Марко Поло, Плано Карпіні та Дещиця про одноруких і одноногих людей
Року 1271-го нікому до того не відомий сімнадцятилітній венеціанець – це він пізніше, як мандрівник, прославиться на віки – Марко Поло разом із старшими братами Нікколо і Маффео відправиться у небезпечну подорож до далекого і тоді маловідомого в Європі Китаю. (А втім, подорож убезпечувалася тим, що трійця братів Поло мала золоту дощечку з особистою печаткою хана Хубілая, охоронну грамоту, що була гарантією майбутнього успіху.)
Подорожуючи в Китай, Марко Поло з братами переїхав багато земель і, зрештою, потрапив в Анатолію,[24] яку в своїй «Книзі» (1298) назвав, не мудруючи, «Туркоманією», а її населення – «туркоманами». Це було в дусі тих часів – перекручувати назви країн і національності людей і подавати їх часом і зовсім не тими, кими вони були насправді. Ця традиція йшла з прадавніх часів, особливо з часів Геродота, у якого подібних «Туркоманій» та «туркоманів» задосить. Особливо в його розповіді про Скіфію та племена й народи, що населяли ті краї. Він легко – часом оперуючи чутками, – придумував народам нові назви й національності. Каліпідів («прекраснокінних»), які мешкали в пониззі Бугу на північ від Ольвії, названо елліно-скіфами, хоча такої національності ні в тих краях, ні в інших ніколи не було, а було змішане населення – елліни і скіфи. На півночі – басейн Прип’яті та землі сучасної Південної Білорусі – Геродот поселив якихось неврів. Цей народ слов’янського світу, за Геродотом, буцімто раз на рік перекидається на вовків. (Це – відгомін слов’янських вірувань у вовкулаків і того, що неври взимку носили вовчі малахаї та одяг з такого хутра.)
За неврами поселено якихось людоїдів андрофагів – кочове плем’я, що відзначалося найбільш дикою вдачею – невідомий нині народ.
Чи розповідь про міфічних гіпербореїв або аргіпеїв, які живляться молоком та черешнями, а взагалі – не лихий народ. Як і згадувані вже люди «з козячими ногами і ті, що сплять по шість місяців на рік». Чи землю за кінцем світу (Західна Африка), де буцімто живуть різні чудиська та дикі химерні люди – двоголові чи з песьїми головами (або й взагалі без голів – на плечах