Сабір і сам устиг помітити цю чудасію, спробував, як то кажуть, промацати одновірців, котрим із доброго дива почав симпатизувати англійський лорд. Але марно – сельджуки й близько не підпустили його до себе. Погнали, дорікаючи, що він ганьбить віру Пророка, – прислужує ворогові ісламу. Самі й далі, немов оси навколо меду, увивалися біля англійця, – то довірчо з ним балакаючи, то раптом замовкаючи, коли поблизу з’являлися сторонні вуха.
Поміркувавши про почуте, Мартін розповів приятелю, що сер Обрі ще в перші дні мандрів примудрився роздобути в когось із каравану гашиш. Вони із Сабіром дійшли спільного висновку, що підозрілі тюрки цілком можуть бути торговцями цим паморочливим зіллям. У мусульманських землях такі люди – поза законом. Саме це й пояснює, чому вони тримаються осібно з усіма, крім англійця, який скуштував гашиш.
Та й з Мартіном відтоді, як він зачинив у нього перед носом двері, сер Обрі був стриманий та небалакучий. Але така зміна лицаря не бентежила: головне, що під час останнього переходу йому вдалося на деякий час опинитися віч-на-віч із леді Джоанною і трохи поспілкуватися з дамою: лише кілька ґречних фраз і стислий обмін думками щодо коней місцевих порід, яких у складі каравану було чимало.
На жаль, їхню розмову перервав Йосип, гукнувши Мартіна. Щойно молодий єврейський купець наблизився, Джоанна де Рінель дала шпори своєму коневі й повернулася в головну частину каравану. А Мартіну довелося затриматися з Ашеровим сином у придорожній кузні, оскільки рябий мерин Йосипа загубив підкову. Коли вони наздогнали караван, що встиг уже відійти далеченько, Джоанна їхала поруч із чоловіком, а похмурий погляд сера Обрі не залишав сумнівів відносно того, що жодного товариства він зараз не потребує.
Таким же незичливим він був і вранці після ночівлі в Дорілеї. Мало того: щойно Мартін наблизився, як лорд Обрі зневажливо кинув:
– Ви стаєте нав’язливим, сер!
Мартін подумки послав його в пекло, а помітивши камеристку Ґодіт, спробував вивідати, де її пані. З’ясувалося, леді зараз перейнята страшенно важливою справою: переглядає своє вбрання, готуючись мандрувати далі. Лицар передав пані уклін, а сам, скориставшись часом, що залишався до відбуття каравану з Дорілеї, вирушив прогулятися з Йосипом.
Друзі певний час вешталися містом, оглядали місцеві храми, на банях яких ромейський хрест не раз змінювався позолоченим півмісяцем. Калатали дзвони, парафіяни поспішали на службу, ігноруючи заклики торговців у чалмах, які пропонували свій товар під смугастими накриттями вуличних крамничок.
Після осяйного Константинополя, галасливої Нікеї та жвавої Пруси – Дорілея здавалася провінційним ведмежим кутом, хоча в імперії її вважали важливим містом-фортецею.
Пішли вони й до гарячих джерел, скориставшись нагодою зануритися в цілющі води, а потім, трохи перепочивши, вирішили прогулятися