– Скажіть, сер, як поєднати вживання чорного зілля з тим, що ви намагаєтеся суворо постувати аж до приїзду в Єрусалим? Якщо вже ви відмовилися від шлюбного ложа…
Сіро-зелені очі сера Обрі несподівано небезпечно зблиснули.
– Бачу, сер лицарю, ви встигли ґрунтовно поспілкуватися з Ґодіт, камеристкою моєї дружини, язик якої не має припони. Вчора я бачив вашого коня поруч з її мерином. Цю саксонську вівцю ніщо так не тішить, як нишпорити, підслуховувати, а потім патякати з першим-ліпшим. Решта теж хороші… Ох, ці люди з Незербі!
Останні слова пролунали як лайка.
– Але ж це ваші люди! – зауважив Мартін.
Брови сера Обрі зійшлися на переніссі.
– Якби я мав над ними цілковиту владу…
Певний час вони їхали мовчки. Нарешті Обрі взяв повід, і коні лицарів пішли майже впритул. Вершники торкнулися колінами одне до одного, і англієць, схилившись над супутником, промовив:
– Вам, сер, небо подарувало виняткову зовнішність. Постава, шляхетна форма рук… Часом мені здається, що ваші очі ввібрали всю блакить денного небосхилу…
Погляд сера Обрі набув якогось дивного, немовби запопадливого виразу.
Мартін мовчав, спантеличений цією несподіваною тирадою. Їхні коні й далі йшли так близько, що, врешті-решт, буланий удаваного госпітальєра пирхнув, різко трусонув головою і загарцював. Вершник мусив натягнути повід. Баский сера Обрі теж відсахнувся – і негайно вирівняв крок.
– У вас чудовий кінь, – промовив госпітальєр, переводячи мову у звичне річище.
Його зауваження подіяло: сер Обрі задоволено погладив свого темно-рудого скакуна по шиї і мовив, що всіх коней, на яких їде він сам, його дружина та люди, що їх супроводжують, вирощено в маєтку Незербі.
Мартіна це не могло не зацікавити: породистий кінь у ті часи вважався розкішшю й коштував величезних грошей. Лише заможні та родовиті люди могли дозволити собі утримувати коней, решта перебивалися мулами й віслюками. А прислуга та воїни – охоронці подружжя де Рінель – сиділи на чудово виїжджених, міцних конях. Це були руді чи брунатні тварини благородної крові, усі без винятку вони мали білі позначки на лобі або морді – свідчення того, що чистоту породи ретельно пильнують.
Збадьорілий сер Обрі охоче пояснив: порода, яку розводять у Незербі, зветься хакне. Цих коней призначено для тривалих переїздів, і вони неймовірно витривалі. Особливо добрі вони в легкій упряжці. А в маєтках батьків його дружини вирощують справжніх бойових жеребців – дестріє, які здатні, мов пушинку, нести на собі цілком озброєного лицаря. Дестріє – одне з головних джерел прибутку родини де Шампер, їх залюбки купує дворянство, хоча значна частина поголів’я безоплатно переходить у власність ордену Храму, а потім