– Чула. Але щоб… магія? Це ж порушення всіх законів природи.
– А що вдієш? – Світлана розвела руками. – Якщо й магія не допоможе, тоді залишається останній варіант. До нього треба готуватися довго й ретельно.
– Господи! Що ж ще?
– Шантаж! – випалила Свєтка і скинула вгору голову.
– Ти надивилася фільмів? – засміялася Даринка.
– Ні! Уяви собі – ні! Для цього треба заздалегідь готувати компромат. До речі, я вже потихеньку почала цим займатися.
– Ти зовсім з глузду з’їхала!
– Ні, не з’їхала. Просто я, на відміну від тебе, продумана. Якщо нічого на мого Веніаміна Павловича не подіє, мені доведеться дістати козирну карту. Шляхом маленького, на перший погляд, безневинного жіночого шантажу можна одружити чоловіка. Подумай сама. Він створив цю клініку на свої гроші, вклав у неї кошти і душу, підібрав гарний персонал, переманивши сюди найкращих лікарів міста. І все це заради іміджу клініки. А якщо у мене буде те, що може скомпрометувати клініку і його самого? Веня не захоче втрачати клієнтів, не піде на те, щоб медперсонал розбігся через відсутність клієнтів і, природно, грошей. Що йому залишиться робити? Відповідаю: виконати мої умови. А моя умова: взяти мене за законну дружину. Всього-то!
– А навіщо він узагалі тобі потрібен? Він удвічі старший за тебе. Невже немає хлопців молодших?
– Потрібен! Ось потрібен і все! Молодші є, але багатішого поки нікого поруч не бачу. Ау-у! Де ви, товсті гаманці? – Свєтка покрутила головою навсібіч.
– Так ти любиш не Веніаміна, а його гаманець?
– І перше, і друге. Для того, щоб бути ситим, треба з’їсти перше, друге і запити третім. А що ти хочеш, щоб я в селі, як мої батьки, все життя горбатилася? Город, гній, поросята, корова, кури, кролики. А в підсумку? Що вони бачили за все життя? Що мають, окрім трьох дітей, городу в сорок соток, будинку з чотирьох задушливих маленьких кімнат і корови, що мукає у дворі? Ні, я так жити не хочу! Не хочу і не буду!
– А якщо все-таки Веніамін не одружиться з тобою, що робити будеш?
– Думаєш, здамся? Повернуся додому і розпущу нюні? Ні! Це не для мене! Тоді знайду собі старенького, але багатого дідуся, і стану йому відрадою на схилі його років. А якщо серйозно, то за своє місце під сонцем я буду чіплятися зубами до останнього і ніхто мене не зможе ні переконати, ні зупинити. Ось так-то, подруго. Я живу в реальному світі, а ти – у вигаданому тобою і твоїми віршошльопами, – сказала Світлана, кивнувши на книжку, яку Даша досі тримала в руках.
– Не віршошльопами, а великими поетами. Невже тобі не подобається поезія?
– Я люблю почитати книгу, наприклад, який-небудь роман про кохання. Але на мене находить це рідко, коли мені буває нудно або не можу заснути.
– Книга замість снодійного?
– Вгадала. Найдієвіший засіб, якщо не спиться. Береш нудну книгу і починаєш її читати. Точніше, ти намагаєшся її прочитати, а очі в цей час починають самі по собі злипатися. І ти отримуєш користь від книги, не заподіявши шкоди організму. Ніяких тобі побічних ефектів, як від прийому медикаментів!
– Це ж насильство над книгою,