Даринка відчинила двері зі свого боку і майже випала з салону. Перед нею була моторошна картина. Між їхніми «жигулями» та БМВ була затиснута «тойота», яка майже встигла уникнути удару, і її ніс уже був позаду «жигулів», але прийняв удар двох автомобілів з пасажирського боку. Від потужного удару «хаммер» відскочив, перекинувся набік і лежав на дорозі, як збитий песик. Його колеса з великими протекторами й далі оберталися за інерцією. Навколо розбитих автомобілів зібралася з ринку купа людей, які хотіли, але не знали, як допомогти.
– Я – медсестра, – підійшла до них, похитуючись, Даша. – Якщо хочете допомогти, то не заважайте мені і робіть те, що скажу.
Гурт із декількох переляканих бабусь і двох чоловіків з розумінням закивав головами.
– По-перше, терміново викличте «швидку» і ДАІ. Мобільник є?
– Є. Зараз викличу, – квапливо сказав хтось із натовпу.
Даринка знала, що зараз, у перші хвилини аварії, дуже важливо надати першу допомогу потерпілим до приїзду лікарів. І не тільки правильно надати, а й не нашкодити. І вона перестала відчувати свій біль, помічати кров, що лилася з її ран. Спочатку вона визначила, що найбільше постраждали молодий хлопець із «хаммера» та пасажири «тойоти». За допомогою чоловіків удалося витягти потерпілих з пошкоджених автомобілів, і їх поклали в один ряд. Із самовідданістю, зберігаючи самовладання, дівчина надавала допомогу то одному, то другому, то третьому, не випускаючи нічого з уваги.
Хлопець із «хаммера» був у такому стані, ніби його пропустили крізь м’ясорубку. Надії було мало, але Даринка, задихаючись, робила все, що могла, щоб урятувати його життя.
У молодої худенькою жінки була травма огруддя. Пульс майже не промацувався, але Даша все ще сподівалася, що ось-ось приїде «швидка» і лікарі її врятують.
Чоловіка худенької жінки вона наказала тримати лежма на рівній поверхні, підозрюючи, що в того травма хребта. Його закривавлені губи в гарячці шепотіли: «Віта, Віта», і він увесь час поривався підвестися та кудись бігти.
– Потерпіть трохи, – нахилилася над ним Даринка. – Вам зараз не можна рухатися. Треба тихенько полежати.
Сергій підняв обважнілі повіки і прямо перед собою побачив шию з двома родимками. «Але чому вони розташовані горизонтально, а не вертикально?» – майнула у нього думка. Він підвів погляд вище і побачив чиїсь очі. Вони були не Віталінині.
– Віто? – прошепотів він, відчуваючи, що в голові щось загуло і перед очима все розпливлося, а потім і зовсім зникли обличчя й родимки на шиї.
– З нею все буде добре, – було останнім, що він почув, перш аніж надовго знепритомніти.
Спроби дістати решту людей з машин виявилися марними.
– Викликайте рятувальників. Хутчіше! – крикнула Даринка і зазирнула в машину з розплющеним носом.
Водій і пасажир на передньому сидінні стогнали, міцно затиснуті металом у свої сидіння. У водія був розпанаханий живіт, і з нього виливалася мутно-бура рідина. Даша нічим не могла їм допомогти, хоч як бажала.
– Потерпіть.