Графиня наказала гайдукам прочесати сад. Як і варто було сподіватися, вони нікого не знайшли. Граф, який до цього часу вернувся із села, звелів принести стріли. Вони були дерев’яні, тонкі, свіжо вистругані, зі звичайної ліщини. До однієї з них була прикріплена записка на грубому папері: «А ця стріла могла і влучити у графську доньку».
Коли чоловік прочитав записку, графиня зблідла і притисла доньку до себе. Вона накрила маленьке тільце рукавами своєї домашньої сукні, мовби захищала Ядзю від когось невидимого, хто цілився з-за вікна, за яким уже гусли перші осінні сутінки. Очі її, звернуті до чоловіка, благали – зроби ж що-небудь.
– Заспокойся, все буде добре, – сказав граф, хоч він і сам не вірив у те, що казав. У палаці Войцицьких остаточно оселився страх. Липкою павутиною він заснував усі кімнати старовинного, спорудженого понад двісті років тому двоповерхового будинку. Тим більше, що у палаці було десятка півтора кімнат, у яких взагалі ніхто не жив.
II. Дід і внук
1
Прокіп Марушко народився 11 березня 1752 року, напередодні дня преподобних Прокопія та Тита, який припадає на 12 березня за новим стилем (бо за старим це 28 лютого) у селі Хомутівці на межі Волині і Поділля. Точніше, історичної Волині, історичного Поділля і теперішньої Черкащини. Прадід Прокопа був кріпаком, але доволі заможним. Він цілком підпадав під пізніше визначення – «куркуль». Відомо, що він не лише добився того, що першим на селі став відкуплятися від роботи на пана оброком, але й переконав пана, що йому вигідніше продавати землю, або, кажучи знову ж таки сучасною мовою, здавати в оренду своїм холопам замість того, щоб вони як-небудь відбували панщину. Міцним господарем був і його син – Трохим. За сімейною традицією він тримався ближче до панського двору. Якийсь час був навіть старостою, правда, раз на хрестинах сина родича посварився з управителем пана Моджиєвського. Той після цього запропонував панові позбавити свавільного холопа певних привілеїв, але господар Хомутівки не пристав на цю пропозицію, хоч управитель навіть прибрехав і приписав Трохимові лайливі слова на адресу пана, яких той не казав. Та господар Хомутівки розумів – такі хазяйновиті кріпаки йому потрібніші, аніж безправні, покірні, але й ліниві. Про Трохима ж у селі казали, що він «нарваний». Мав крутий і суворий норов, увесь день, а часом і вночі надривав жили на роботі. Не давав спуску ні дружині, ні двом дочкам, ані малолітньому синові. Бо мав Трохим заповітну мрію – викупитися, отримати «вільну» і зажити на