Перший художній твір Стендаля, роман «Арманс», був написаний 1826 року, а вийшов 1827-го. В час загального захоплення історичним романом, яке у Франції припадає на 20-ті роки XIX століття, це був роман про сучасність. Більше того – про сьогодення, що підкреслювалося підзаголовком: «Сцени із життя одного паризького салону 1827 року». Виходило, що час дії твору й час його появи цілком збігалися і твір відбивав біжучий момент життя. Зазначу, що подібна синхронізація притаманна більшості романів Стендаля, те ж знаходимо в «Червоному та чорному», і в «Люсьєні Левені», винятком щодо цього є «Пармський монастир».
Втім слід зауважити, що наведений підзаголовок формулює лише одну з двох основних тем роману, яку можна визначити як соціально-побутову, друга, психологічна, ним не охоплюється. В першій темі представлене столичне аристократичне середовище, яке подається в різко критичному висвітленні. Ці родовиті аристократи, вигнані революцією, повернулися в обозі інтервентів, їм були виплачені урядом Бурбонів величезні суми («еміграційний мільярд»), і вони знову вважають себе хазяями країни й елітою суспільства. Але ці їхні претензії, показує Стендаль, нічим не виправдані, за зовнішнім лиском та бездоганними манерами ховається розумова й духовна убогість, порожнє існування нероб, дріб'язковість інтересів і корисливий егоїзм, той же, що й у зневажуваних ними багатих буржуа, – словом, ті якості та риси, що їх відомий французький літературознавець А. Тібоде означив як «кінець породи».
До родовитої аристократії належить і головний герой роману Октав де Малівер, але від оточення він відрізняється тим, що усвідомлює невиправданість багатства та привілеїв свого класу і морально страждає від цього. Більше того, він розуміє механізм руху сучасного суспільства і те, що аристократія приречена й неминуче поступиться місцем промисловій буржуазії. «З того часу, – розмірковує він, – як світом стала правити парова машина, титули перетворилися на безглуздість, але що робити? Ця безглуздість звалилася на мене у той час, коли я побачив світ. Якщо я спробую її скинути, вона мене розчавить».
Октав закохується в Арманс, свою кузину, котра, як і він сам, є винятком в середовищі, що їх оточує. Так входить в роман друга тема, психологічна, історія любові двох молодих людей, але любові неможливої. І неможливої не тому, що перед закоханими постають непоборні соціальні чи сімейні перепони, а з причин фізіологічних: автор досить прозоро натякає на імпотенцію Октава. Це був любовно-психологічний роман нового типу, що будується на фізіологічній колізії любовної