З двома-трьома близькими приятелями пані П'єтранера і її братова скликали нараду. Незважаючи на їхні умовляння, маркіза наполягала, щоб син виїхав тієї самої ночі.
– Але ж ти бачиш, – казала графиня, – баронові Біндеру відомо, що твій син тут. Він чоловік зовсім не лихий.
– Не лихий, але йому хочеться догодити цісареві Францу.
– Одначе якби для кар'єри барон вважав корисним запроторити до в'язниці Фабріціо, він би вже зробив це. Влаштувати втечу Фабріціо означало б виявити образливу недовіру баронові.
– Одначе, коли він натякнув, що знає, де Фабріціо переховується, він цим сказав: йому треба тікати! Ні, жити з невідчепною думкою: «За чверть години мого сина, може, кинуть за ґрати!» я не можу. Хоч би які честолюбні наміри виношував барон Біндер, – додала маркіза, – йому для зміцнення свого становища в країні вигідно підкреслювати свою доброзичливість до таких людей, як мій чоловік. Хіба дивна відвертість, з якою він повідомив, що знає, де шукати мого сина, не доводить усе це? Більше того, він вельми люб'язно розтлумачив, у яких двох злочинах обвинувачують Фабріціо за доносом його брата-нікчеми, і додав, що кожен з цих злочинів карається тюрмою. Хіба цим він не сказав нам: «Може, ви волієте за краще вигнання? Самі вибирайте!»
– Якщо ти вибереш вигнання, – наполягала графиня, – ми більше ніколи не побачимо Фабріціо.
Фабріціо, а він був на цих переговорах разом з давнім маркізиним приятелем, нині радником при трибуналі, запровадженому Австрією, рішуче висловився за втечу. І покинув палац того самого вечора, сховавшись у колясці, – цей екіпаж повіз до театру Ла Скала його матір і тітку. Візник довірою не користувався, але коли він пішов, як завжди, в таверну, а при конях залишився лакей, людина надійна, перебраний на селянина Фабріціо вискочив з коляски і пішов з міста. Другого дня він так само щасливо перетнув кордон і за кілька годин прибув до п'ємонтського материного маєтку, біля Новари, в Романьяно, де поліг Баярд.[111]
Можна уявити, як уважно слухали оперу графиня та її невістка, сидячи в ложі Ла Скала. До театру вони вибрались лише для того, щоб порадитися з приятелями, членами ліберальної партії, бо поліція в разі їхньої появи в палаці дель Донго могла щось запідозрити. На нараді в ложі ухвалили ще раз удатись до барона Біндера. Про підкуп не могло бути й мови, цей сановник відзначався чесністю, до того ж обидві дами зовсім зубожіли: вони змусили Фабріціо взяти всі гроші, виручені від продажу діамантів.
Дуже важливо було почути від барона останнє слово. Приятелі нагадали графині про такого собі каноніка Борду; цей надзвичайно ґречний молодик колись залицявся до неї і повівся дуже негарно: діставши одкоша, він доніс генералові про її роман з Лімеркаті і за це його виставили за двері як негідника. Нині цей канонік щовечора грав у тарок з баронесою Біндер і, звісно, був близьким другом її чоловіка. Хоч як це було прикро